Юрко, її Юрко! дивно посміхнувся, швидко накинув куртку:
– Я пішов, – кинув через плече і грюкнув дверима.
Хвилини дві вона не могла вдихнути. Потім підбігла до вікна. хотіла гукнути, що він її не так зрозумів, але побачила тільки хвіст його машини, що виїжджає з двору.
Далі Ліда в напівнепритомності тинялася з кута в кут, постійно набираючи його мобільний, він був відключений.
– Що я наробила! – бурмотіла вона, – Як же я без тебе, Юрочко??
Потім ревіла хвилин сорок.
– Треба щось робити, треба щось робити… – крутилося в голові.
Несподівано для себе Ліда стала перед вікном на коліна, підняла руки і пристрасно зашепотіла:
– Святий Миколаю, милий Боже, хто там ще? Христе!. Ангеле-хранителю, цей, хто там ще? га. Всесвіте!. Інопланетяни, Егрегори. Ну хоч хто-небудь !!! Поверніть мені Юрчика!!! Хай так, як раніше, хай не одружиться, тільки б був поруч!!! Ну будь ласка ! Ну ви ж можете! Століття молитися до вас будууу!
Тут відкрилися двері. У квартиру влетів Юрко, з оберемком білих троянд, кинув їх до її ніг, став на одне коліно і простягнув оксамитову коробочку з прекрасним перснем:
– Іди швиденько умивайся, дружино-плаксо, ми ще в РАЦС встигнемо!
Ліда вмиваючи холодною водою червоне від сліз обличчя шепотіла:
– Дякую, дякую, спасибі… ОЙ, КОМУ молитися тепер? Кому?!!
З мережі.
Фото ілюстративне.