Після розлучення зі своїм хлопцем Надія довгий час зализувала рани і боялася з кимось знайомитися, поки одного разу близька подруга Іринка не порадила:
— А ти заведи віртуальний роман, він допоможе тобі відволіктися, а там хто його знає, раптом пощастить…
І Надя наважилася. Створила обліковий запис, однак фотографію розміщувати не стала, щоб її не дай Бог не впізнали знайомі. І одразу отримала три листи. Двоє кавалерів одразу ж озвучили свої недвозначні наміри, і після її відмови відразу зникли.
Натомість хлопець під ніком Артур виявився дуже скромним та серйозним. Писав розумні речі, цікавився літературою та історією, був дуже ерудований. І Надія із задоволенням проводила з ним довгі вечори за нескінченними бесідами та дискусіями.
Так тривало приблизно півроку. Надія відтала серцем, і зрозуміла, що готова зустрітися в реальності, але віртуальний кавалер не поспішав запрошувати її на побачення.
Так минуло ще кілька місяців, наближався Новий рік, і дівчина з відчаєм подумала, що знову доведеться святкувати одній, тобто з батьками.
– А ти натякни йому, що не проти зустрітись, – порадила Іринка, яка теж хвилювалася за подругу.
— Та він сам постійно каже, що треба якось зустрітися, — посміхнулася Надія, — і на цьому « якось» все й закінчується.
— Ну, значить, бери ініціативу в свої руки, — рішуче перебила її Іринка, — знаю я цих хлопців, з ними кашу не звариш, нерішучі вони якісь пішли. Бояться нас, жінок. Будь сміливішою, скажи, що до Нового року вам неодмінно потрібно познайомитися.
— Легко сказати, — зітхнула Надія.
— Ну, як хочеш, — знизала плечима Іринка, — сиди знову з батьками, чи приходь до нас.
І дівчина наважилася, написала Артурові, що стаж листування вже просто зобов’язує їх познайомитись у живу.
— Добре, — написав їй Артур у відповідь, — завтра субота, давай зустрінемось у кафе «Острівець» о шостій вечора, я буду сидіти біля вікна за останнім столиком.
Попросити у нього номер телефону для зв’язку Надія посоромилася, а сам він чомусь не запропонував.
— Нічого страшного, — заспокоїла вона сама себе, — у кафе не загубимося.
Увечері наступного дня Надія, ошатна та гарна, з хвилюванням переступила поріг зазначеного закладу. Звичайно, вона дуже хвилювалася — а раптом він маленький, товстий чи лисий. Як тоді йому відмовити?
Але на диво, за вказаним столиком сидів досить симпатичний хлопець і пив каву. Дівчина, червоніючи, підійшла до нього:
– Привіт, а це я!
Хлопець повільно підвівся з місця і привітно посміхнувся:
— А це я…
Він мовчки відсунув стілець поруч із собою та посадив дівчину. Замовив каву з найсмачнішими тістечками. Та ігристе, щоб трохи випити за знайомство!
Напій швидко закрутив голову. Надія не впізнавала саму себе — вона безупинно говорила, сміялася з його жартів і тонула в його глибоких бездонних очах. І відчувала, що він теж зачарований нею. Як чудово, що вони нарешті зустрілися!
— Спасибі тобі, Артуре, — щиро сказала Надія, зробивши ковток — ти подарував мені справжнісіньке свято. Ти диво!
— А ти мені, — відповів, усміхнувшись, хлопець, — тільки чому Артур? Мене звати Олександр.
— Але ж ти сам так представився у листуванні.
— У якому листуванні?
— Ну як у якому? – Надія здивовано подивилася на нього, – у нашому з тобою. Жартувати надумав? Теж мені жартівник!
І вона весело зареготала, поставивши келих на стіл.
— Та ні, — хлопець м’яко посміхнувся і знизав плечима, — навіщо мені жартувати? Я ніколи ні з ким не листувався.
Надія раптом вмить протверезіла і почала до нього придивлятися:
— Але ж ти сам запропонував тут зустрітися, — защебетала вона, — ось за цим столиком біля вікна.
— Я прийшов сюди випити кави, мені стало сумно, що я один напередодні свята, з дівчатами знайомитись не вмію. Ось друг і порадив піти в кафе: каже, а раптом станеться диво і вона прийде, та сама, твоя? І ти справді прийшла. Я такий щасливий!
Він узяв руку приголомшеної дівчини і ніжно поцілував:
— Вибач, все не наважувався спитати: а як тебе звати?
Фото ілюстративне.
