Маленьке село гуділо від новини, що в село приїдуть в’язні робити в школі ремонт. Уявляли, як люди, в кандалах і під батогами, обдерті і голодні працюють за шматок хліба. Але виявилося, що то були злочинці, які мали зразкову поведінку, невеликий термін і добре підвішені язики. Та такі підвішені, що звели з розуму продавчиню магазину і вона з одним одружується!
Оксана скніла в магазині не один рік. Спочатку ще малювала губи і очі, але з часом, зрозуміла, що контингент палає коханням до оковитої. Та таким коханням, що зранку ціла черга вишиковується, а як дає в борг, то їй руки цілують, а як не дає в борг, то на коліна падають і проклинають. Отакі сільські пристрасті з чоловіками різного штибу. Мріяла Оксана про родину, власну хату, господарку. Возити поважно маля в колясці і розказувати, що кури щось в неї не несуться. Або розказувати, які має рецепти грушевого варення, бо її грушка вже так цей рік зродила, що не знає, куди й діти. Отаке мріяла. Що ж тут такого нездійсненного? Це ж вам не шуба песцева і вілла закордонна. Забув про неї бог і нормальні хлопці.
Був у неї Тарас, але знайшов іншу і поїхав з села. А вона ж не поїде, бо у неї батьки й господарка. Та й не хоче їхати в світи. Заради чого? Судячи з їх клієнтів, всі чоловіки одинакові.
І от на цю Оксанину безнадію, з’являється Клієнт Іван, якому пити продавати не можна, але можна вдосталь на Оксану дивитися і милоту їй всяку розказувати. Почав Іван з того, що такої красуні він ще не бачив, а з таким добрим серцем, то взагалі ніколи в житті. У них, там, вдома, таких нема. Таких – неповторних. Сидить за що? Та вкрав телефон, та й взяли. Дурниця, звичайно. Он чиновники скільки крадуть, то їх не саджають, а тут така дрібниця і три роки. Але він більше ніколи й нізащо. А якби у нього була ще така гарна жінка, то так би й було.
І що Оксана? А що Оксана? Ви таке колись на свою адресу чули? Ні, не простенький комплімент, а просто водоспад захвату і обожнювання? А вона й близько не голлівудська красуня! Розм’якла Оксана і здалася. Через якийсь час Іван поїхав, а вона виявила, що при надії.
Мати в плач, батько в лемент, а вона взяла всю свою волю в руки і поїхала в тюрму до Івана. Їй було дуже тяжко їхати аж так далеко, бо далі райцентру й світу не бачила. Але ж чекати сенсу нема. Що там та як, але приїхала щаслива. Сказав, що одружиться і страшенно радий, що матиме дитинку.
В селі жаліли Оксану, що так собі життя спаскудила, але вже не стара діва, бо дитина – то надія і радість. Але ніхто вже її заміж не візьме. Так, ніби, її перед тим хапали.
Не може Оксана своєю донечкою натішитися, налюбуватися. От для чого треба жити! Возить малу по селу і розказує про кури, що не несуться, певно, їм кальцію бракує. Така раденька, мов чоловіка з роботи чекає… А вона й чекає, хоч нікому не показує.
І якогось дня з’явився Іван. То була друга за силою подія останніх років. Ніхто й не вірив, що таке можливе. Приїхав і вже нікуди не пропадав. Возить регулярно родину до себе додому, щоб і його батьки бачили, яка розумничка у нього донечка і яка прекрасна дружина.
Фото ілюстративне.
