– Піди на велодоріжку! Спробуй поприсідати з м’ячиком! Візьми скакалку!
Малюк кивав, але сидів на місці. Жінка заводилася.
Я згадала другий курс факультету психології. Ми складали «Заповіді вихователя».
Усади холерика вирізати ножицями – приготуй зеленку.
Крикни на меланхоліка – наживи собі ворога.
Застав сангвініка заповнити прописи – подивишся на його сльози.
Відправ флегматика на «веселі старти» – хоч порегочеш.
Темперамент – це назавжди. Малюк не «копається вам на зло» – у нього просто інший ритм життя. Ми або приймаємо це – або мучимося. Дратуємося, сердимося, сатаніємо.
Моя мама часто згадує, якою «золотою дитиною» я була.
– Даси тобі шкатулку з ґудзиками, і півтори години можна займатися будь-якими справами!
Своїх ґудзиків я не пам’ятаю. Але мама запевняє, що я сортувала їх за кольором і формою, за структурою і кількістю дірочок. Будувала пірамідки і викладала геометричні фігури. Я була щаслива.
Коли моїй донці виповнилося два роки, я (передбачаючи півторагодинну відпустку) із задоволенням вручила їй сімейну реліквію – символ материнського спокою – шкатулку з ґудзиками. І що? Вміст миттєво полетів на підлогу. Красиво, з гуркотом, по всій квартирі. Донька була щаслива.
Скажу чесно, мені було непросто прийняти цей феєрверк. Але з часом я зрозуміла абсолютно очевидну річ, яка досі допомагає нам уникати конфліктів.
У кожного – своя скринька з ґудзиками.
Автор: Анна Гpін.
Фото ілюстративне.