Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Вона вправно склала речі в величезну картату сумку на блискавці. Колишній чоловік зібрався іти, але в передпокої  принюхався: – Це що у тебе там? Харчо? А можна мені? Ти ж знаєш, як я його люблю

Їй було тридцять дев’ять, коли вона отримала смс від чоловіка: «Пробач, не можу так більше. Я зібрав речі і йду жити до іншої».

Жінка розгубилась і геть розклеїлась. Життя не уявляла без свого чоловіка, адже шлюб довжиною у 20 років так просто і не забути. Подруги почали давати поради одна, але ж нічого не допомагало.

Найкращу пораду дала їй подруга юності, яка пережила два розлучення:

– Живи так, ніби нічого не сталося, в тому ж режимі і тому ж ритмі. Роби все те же. Прийшла з роботи – прибирай, пери, готуй свої улюблені супи …

– Але кому мені тепер їх готувати? – запитала Олена і знову заплакала.

– Та хоч мені! Я буду приходити вечорами і їсти. Головне – нічого не змінюй. Це єдиний порятунок.

Але Олена вирішила, що це повна нісенітниця. І треба звернутися до потойбічних сил. Вона дійсно пішла до ворожки. Та подивилася фотографії чоловіка на телефоні, покатала скляну кулю, на якій виднілася етикетка «Made in China», спалила якийсь смердючий папірець, пошептала-побурмотіла щось там, зав’язала у Олени на зап’ясті ниточку:

– Все! Через два тижні повернеться! – Позіхнула і взяла з Олени половину її бухгалтерської зарплатні.

Тільки через два тижні чоловік не повернувся. Олена стала на ваги: ​​додала три кілограми. Тому що від нудьги їла ночами, тягаючи сосиски з холодильника. І тоді Олена вирішила: досить дурниць і ниття!

Була субота. Олена зірвала нитку з зап’ястя, взялася за прибирання, витерла пил навіть на шафах куди не добиралася півроку. Потім зварила розсольник, який чоловік так любив. Покликала трьох подруг. Вони радісно з’їли весь суп, намагалися питати про чоловіка, але Олена швидко змінювала тему:

– Слухайте, а ось ця “Гра престолів “- прям хороший серіал?

Вони з чоловіком любили серіали, але без нього – навіщо їх дивитися? Дивна справа. Як тільки Олена повернулася в звичний режим – вона почала спати нормально, до холодильника не вставала. Так минуло ще два тижні. Одного вечора, коли по екрану літав величезний дракон, раптом відчинилися двері. Увійшов чоловік:

– Вибач, у мене ж ключі … Я за речами.

– А, звичайно, – відповіла Олена спокійно. – Я все склала. Сумка потрібна?

– Ага … Ой, ти дивишся «престоли»? Пам’ятаєш, ми з тобою все збиралися?

– Ну ось тепер я зібралася.

Вона вправно склала речі в величезну картату сумку на блискавці. Чоловік зібрався іти, але в передпокої  принюхався:

– Це що у тебе там? Харчо?

– Ага.

Чоловік топтався на місці. Він любив харчо, так само, як і розсольник. Олена відчула:

– Будеш?

– Ну якщо ти не проти …

І жадібно з’їв дві тарілки. Олена простягнула серветку:

– Витри рот, бруднуля.

Це сталося мимоволі. Просто так вона робила і говорила двадцять років. Чоловік взяв серветку звичним жестом. І раптом сказав, посміхнувшись:

– Дуже смачно, спасибі. Ну, я піду?

– Іди! Я не тримаю.

Чоловік ще потоптався, він ніби хотів щось пригадати. Але не згадав. Пішов.

Олена, звичайно, поридала трохи потім. Але продовжила дивитися серіал. А ще через тиждень знову відчинилися двері. Чоловік стояв на порозі, з тієї ж сумкою:

– Оленко, вибач. Знаєш, це все якась нісенітниця, а я з рогами і бекаю. Я не можу без тебе насправді …

– Скучив за супами? – посміхнулася Олена.

– І по ним теж! По всьому. За тобою дуже скучив. За нашою квартирою. За твоїм порядком, по чистій кухні, по наволочкам. За цими серветками, по тому, як ми жили. Того разу я зрозумів, що у мене ж було все прекрасно з тобою. А що мене не влаштовувало, чого я хотів? Юного? Ну отримав, дякую. Тільки чомусь цього мало, як з’ясувалося. Коротше, можна я залишуся?

Олена не відповіла відразу. Тобто подумки вже волала: «Так! Так! Так! ». Але сама встала, підійшла до шафи, витягнула краватку в смужку:

– Ти забув її минулого разу.
– Оленко, ну прости. Скоро дочка повернеться. Вона нічого не дізнається.

– Та й не йде тобі ця краватка, – задумливо промовила Олена. – Ну що став там? Заходь. Грибний суп будеш?

© Олексій Біляков.

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels/

 

You cannot copy content of this page