Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Все почалось у переповненому метро. Вона випадково наступила на ногу якомусь чоловіку, але замість того щоб заволати на весь вагон, як зазвичай з ображеним виглядом: «Ах, якщо вже ви такий пан, то їздите на таксі!», – а посміхнулася: – Не гнівайтесь на мене, будь ласка, мені нема за що триматися, якщо хочете – наступіть мені теж на ногу і будемо квити

Одного разу в квартирі у молодої жінки розцвів кактус. До цього він 4 роки стирчав на підвіконні, схожий на похмурого і неголеного безхатька, і раптом такий сюрприз.

— Дивно, що мене вважають  бездушною, – подумала жінка. Це все неправда, у бездушних і злих кактуси не цвітуть.

З приємними думками про квітучого кактуса вона випадково наступила на ногу похмурого чоловіка в метро. На його зауваження вона не заволала як зазвичай з ображеним виглядом: «Ах, якщо вже ви такий пан, то їздите на таксі!», – а посміхнулася:

– Не гнівайтесь на мене, будь ласка, мені нема за що триматися, якщо хочете – наступіть мені теж на ногу і будемо квити.

Похмурий чоловік проковтнув те, що збирався озвучити. Потім вийшов на своїй станції і, купуючи газету, замість того, щоб вимовити всі свої негаразди продавчині, що заплуталася з підрахунком здачі, як завжди під кінець ще й назвати її якось не надто гарно, сказав їй:

– Нічого страшного, перерахуйте ще раз, я теж з раннього ранку не сильний в математиці.

Продавчиня, не чекала такої відповіді, розчулилася і віддала безкоштовно два старих журнали і цілий стос старих газет пенсіонеру – постійному покупцю, який дуже любив читати пресу, але купував кожного дня тільки одну газету і ту, що найдешевше. Звичайно, нерозпроданий товар належало списувати, але будь-які правила можна обійти.

Задоволений старий пішов додому з оберемком газет і журналів. Зустрівши сусідку з верхнього поверху, він не влаштував їй щоденний “виніс голови” на тему: «ваша дитина як слон тупотить по квартирі і заважає відпочивати, виховувати треба краще», а подивився і здивувався:

– Як дочка ваша підросла. Ніяк не збагну, на кого схожа більше на вас або на батька, але точно красунею буде, у мене око досвідчене.

Сусідка відвела дитину в садок, прийшла на роботу в реєстратуру і не стала волати, як завжди до бабусі, яка прийшла до лікаря на прийом, хоч була записана на вчорашній день, а з усмішкою мовила:

– Та нічого, не турбуйтеся, я теж іноді забуваю свої справи. Ви посидьте хвилинку, а я уточню, раптом він зможе вас прийняти.

Бабка, потрапивши на прийом, не стала вимагати виписати їй дуже дієвий, але недорогий препарат, який може миттєво допомогти одужати від усіх недугів, розповідаючи, що в разі відмови напише скаргу в усі інстанції аж до Страсбурзького суду з прав людини, а зітхнула і сказала:

– Я ж не зовсім ще з розуму вижила, розумію, що старість не лікується, але ви мене, докторе, вибачте, що бігаю оце до вас постійно як на роботу.

А той лікар, прямуючи ввечері додому, раптом згадав бабцю і пошкодував її. Він раптом подумав, що життя в його звичній метушні летить повз, і, піддавшись раптовому пориву, зупинився біля найближчого супермаркету, купив букет квітів, торт з кремовими трояндами і поїхав зовсім в іншу сторону. Під’їхав до будинку, піднявся на третій поверх і постукав у двері.

– Я тут подумав, ну навіщо ми все ділимо, немов діти, що грають в пісочниці. Я ось тобі торт купив, тільки я на нього випадково поклав свій портфель і він пом’явся. Але це нічого, на смакові якості не вплине. Я ще купив тобі квіти, тільки вони теж трохи пом’ялися цим же портфелем. Але може відійдуть?

– Обов’язково відійдуть, – відповіла жінка, – ми їх реанімуємо. А у мене новина. Ти тільки уяви, я сьогодні прокинулася, дивлюся на віконце, а у мене кактус розцвів. Бачиш?

Автор невідомий.

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page