Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
— Ви всі мене кидаєте, я сина більше не побачу, ви мене залишите на самоті в старості! – плакала мама на моєму весіллі. Люди нічого не розуміють, просять її заспокоїтись, шкодують. І все! Моє свято, а мам центр уваги

Я не розумію, чому мама моя обожнює грати роль покинутої і забутої? І шкода її до сліз, і хочеться виховати гарненько! Скільки я себе пам’ятаю – це постійно маска образи на її обличчі, причому, завжди в усьому можна знайти вихід, а вона не хоче! Ось, припустимо, починаючи з мого дитинства – сім’я у нас була така: я, тато, мама і мій старший брат. Батьки розлучилися, коли мені було 5 років, а братові 7 тільки виповнилося – в школу пішов. Хоч наша двокімнатна квартира була батьківська, але він вирішив її залишити нам, тобто – своїм дітям. Але мама влаштувала сцену, стала нас з братом одягати – мовляв, йдемо в нікуди! Тоді було прийнято рішення розміняти квартиру на однокімнатну і гуртожиток для батька. Не розумію маму, про нас вона не подумала – як ми будемо тулитися? Але мама ж сама домагалася цього!

Ну добре, кожному свій куточок – так і прожили. Брат, як тільки закінчив школу, поїхав до ВНЗ. Мама лила сльози – ах, синку поїхав, як ми без нього витягнемо? Дивно, навпаки б радіти – одним ротом менше, у сина збулася мрія. Брат же не годував нашу сім’ю, це тато постійно платив аліменти і нам подарунки дарував, не дивлячись на те, що вже іншою родиною обзавівся. До речі, мама навіть вибрала собі роботу відповідну під її вічну меланхолію: працювала в фірмі з виготовлення пам’ятників і огорож, зараз вона на пенсії.

Я довго не могла вийти заміж: спочатку навчання в медінституті, потім просто довго зустрічалася з хлопцем, поки він не вирішив, що нам треба одружитися. Загалом, розписалися, коли мені було 27 років. На весілля приїхав брат, сказав теж, що збирається одружитися, причому за кордоном, з іноземкою! Ой, ну все було зіпсовано! Сльози-сльози!

— Ви всі мене кидаєте, я сина більше не побачу, ви мене залишите на самоті в старості!

Вся увага до неї на весіллі! І це я ще їй не сказала, що житиму за триста кілометрів від дому!

Ох, як же вона ридала, коли дізналася про все! Я їй відразу сказала – ми, як повністю облаштуємось, то заберемо її до себе! Ну як же – тоді ще її робота тримала серед пам’ятників, а я з братом – втікачі! Ось знімати квартиру – це нормально на її думку! Гаразд, поки добудувати і зробили ремонт, я при надії, чоловік пішов на підвищення, я в декрет. У будинку – три великі кімнати, кличу маму, щоб приїхала, допомогла мені після появи малечі, кімната є для неї, так ні – у неї ще робота! На пенсію вона вийшла, коли моїй доньці 2 роки виповнилося.

Так, вона брала відпустку і приїжджала до нас. Тільки вся її допомога – це зітхання:

— Куди ж ви себе загнали? Живете як в селі, скоро курей розводити будете, ти селянкою станеш! Як дитині тут розвиватися – за парканом?

Бубонить і бубонить, особливо на зятя – ніби, він у всьому винен, що дочку її з столиці забрав. Навіть ангельському терпінню мого чоловіка прийшов кінець і він раз поговорив з тещею. Мама в той же час зібрала сумки і поїхала додому, дуже образилася! Я їй дзвоню, коли вона ще в автобусі їхала, чую – вже сльози лиє! Каже, що ми її виставили, нікому вона не потрібна і все таке інше. Ну якщо вона ще тоді відволікалася роботою, то після виходу на пенсію зовсім з нею складно!

По-перше, вона весь час вигадує собі недуги. Я, як лікар, все ретельно перевіряю, але розумію, що вона багато в чому симулює. По-друге, вона почала нас просто в незручне становище ставити: виставляє в соцмережі віршики різні, про те, як гірко жити на самоті, які бувають невдячні діти, які покидають своїх нездорових мам-бабусь, картинки там відповідні. І мені потім рідня і її подруги пишуть – як ви можете так з мамою? А як ми чинимо? Я її досі кличу, навіть чоловік за, але мама проти категорично!

Не розумію геть чого вона хоче. Аби я покинула своє життя і родину заради неї, так такого не буде ніколи. До нас вона не хоче. Але продовжує всім жалітись на нас невдячних.

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page