життєві історії
Я мрію створити сім’ю і бути щасливою. Чи реально вийти заміж 40-річної матері-одиначці? Або це дypні мрії?

Я ніколи не ставила перед собою мету вийти заміж. Як подивишся навколо, подруги і знайомі жінки такі нещасні, постійно скаржаться на своїх чоловіків.

Ну, немає в їхніх очах радості і щастя, постійно в турботах і клопотах. А мені завжди подобалося бути безжурний, ні від кого не залежати, чи не підлаштовуватися під чоловіків. Так, були швидкоплинні зустрічі.

Закоханість, романтика, подарунки. Розставання без сліз і істерик. Я думала, якщо і жити з людиною, то тільки в тому випадку, якщо він буде схожий за характером на мого батька.

У 32 роки я нapoдила дитину від одруженого чоловіка. Я познайомилася з ним під час відрядження. Два тижні пройшли непомітно. Це був незабутній час. Зима. Роман без зобов’язань. І

чудова дитина, мій синок, який з’явився через дев’ять місяців. З цим чоловіком ми більше не бачилися. Якби він мене розшукав, я б йому розповіла про дитину.

Але він не намагався навіть. Я вирішила, значить так треба. Тим більше, у нього сім’я.

І, як не дивно, але зараз, до 40 років, мені дуже захотілося вийти заміж. Напевно, я втомилася бути самотньою. Може мені і раніше хотілося? Я не знаю.

Мабуть, я не замислювалася про це. Або не було підходящих кандидатів на роль чоловіка? Але, саме зараз, я подумала, що вистачить з мене.

Читайте також: Якщо погодишся вийти за мене заміж, тоді й квіти подарую. А якщо не згодна, то гроші даремно не буду витрачати

Мені хочеться сім’ю, батька своєї дитини, хоча б спробувати. Але навколо бродять одні нікчемні і нікчемні чоловіки, які тільки і шукають, хто ж їх пригріє і нагодує.

На роботі все одружені. Ну, є, правда парочка неодружених молодих хлопчиків, але вони мені точно не підходять. І що ж робити?

Мені б хотілося, щоб мій майбутній чоловік був моїм ровесником, ну або на два-три роки старший. Щоб був чесний, відкритий, симпатичний, любив мого сина, поважав батьків.

Але я і в 20 такого не зустріла, а в такому віці ще складніше його знайти.

Я вважаю, що зі мною чоловікові буде добре. З огляду на, що я не стерво, вмію любити і цінувати людей.

Зазначу, у мене є квартира, стабільна робота, чудові батьки, а дитина – просто золото. Мій син дуже ладить зі своїм дідусем, моїм батьком. Думаю, що і з моїм чоловіком вони б подружилися.

Нещодавно, забираючи сина зі школи, зіткнулася в коридорі з батьком однокласника сина. Мені він так сподобався.

Я подумала, що саме такого або схожого на нього чоловіка, можна розглядати в чоловіки. На жаль, він одружений. Я натякнула вже своїм колегам, друзям, що хочу, нарешті влаштувати своє особисте життя.

Ми з мамою ходимо на виставки, спектаклі, але новими знайомствами не обзавівся. Мати каже, що не потрібно зосереджувати свою увагу на цій проблемі.

Нехай все йде своєю чергою. Я, чесно кажучи, не уявляю, скільки можна чекати ще, 5-10 років?

Чому мені трапляються дивні, непривабливі і невідповідні чоловіки? Куди поділися нормальні представники сильної статі? Невже вимepли?

facebook