Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Я намагалася мислити позитивно: уявляла, як незабаром я цим дітлахам подарую молодшого братика чи сестричку, і житимемо як одна велика сім’я, але вони абсолютно не йдуть зі мною на контакт. Дівчинка при мені майже не розмовляє, уникає спілкування зі мною і вчить так молодшого брата

З чоловіком разом десь три роки. Ще на початку наших стосунків він зізнався мені, що у нього є діти від попереднього шлюбу. Я до цього поставилася з розумінням, так як для чоловіка за 35 це цілком передбачувано. Були спочатку невеликі ревнощі через те, що я не зможу йому подарувати первістка, і він змушений спілкуватися зі своєю колишньою, але я це згубне почуття поборола.

Зробивши невелике зусилля над собою, я була ініціатором знайомства з його дітьми – донькою та сином. Дівчинці 8 років, а хлопчику 5. Ми з ними періодично вибиралися в кафе, кіно і на атракціони. Дітки поводились  дещо прохолодно щодо мене, але я сподівалася, що з часом це мине.

Коли розписалися і почали жити разом, чоловік запрошував сина з донькою до нас в гості. Найчастіше він забирає їх на вихідні чи тоді, коли його про це попросить колишня дружина. Мені це не дуже подобається, тому що в інші дні він працює до пізнього вечора, і ми майже ніколи не можемо побути удвох. Однак інших варіантів для спілкування з сином і донькою у нього немає – їх школа і садочок знаходяться далеко від нас.

Я намагалася мислити позитивно: уявляла, як незабаром я цим дітлахам подарую молодшого братика чи сестричку, і житимемо як одна велика сім’я, але вони абсолютно не йдуть зі мною на контакт. Дівчинка при мені майже не розмовляє, уникає спілкування зі мною і вчить так молодшого брата. Коли чоловік привозить своїх дітей до нас, то вони разом з ним майже всі вихідні проводять закрившись в дитячій кімнаті чи гуляють на вулиці, і зі мною не спілкуються. У такі дні я ніби втрачаю чоловіка – якщо я щось у нього запитую, то він мені відповідає, а якщо перша з ним не заговорю, то він ніби не помічає мене…

В будні, коли ми вдвох, мій коханий поводиться абсолютно нормально: ми розмовляємо, жартуємо, дивимося в обнімку телевізор. Я намагалася дізнатися, чому він від мене відсторонюється в присутності дітвори, але він каже, що я себе накручую, і що насправді він мене не ігнорує, а просто намагається приділяти більше уваги своїм дітям.

Я не розумію, чому ми не можемо спілкуватися всі разом? Його син і донька знайомі зі мною вже достатньо часу, щоб до мене звикнути. До того ж я не стороння для них людина, а дружина їх батька…

Це перебільшення, чи я дійсно зайва в їхній родині? У когось вийшло налагодити хороші стосунки з дітьми від попереднього шлюбу? Що ви для цього робили? Я вже всіляко намагалася їм догодити: готувала їм ласощі, купувала іграшки, але ж малеча непохитна…

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page