Ми з Лідою дружимо давно, ще з університету. Не втрачали зв’язок і тоді, коли вийшли заміж та з’явилися діти – виділяли час аби разом погуляти та попліткувати, походити по магазинах та ходити одні до одних в гості.
Коля я перейшла на нову роботу кухарем в колибу, то якось побачила, що там сидить Лідин чоловік з якоюсь дівчиною. Я не мала змоги добре роздивитися, що там за дівчина і вже й почала себе переконувати, що то й не Деним був, і мені здалося, бо просто не хотіла вірити, що він таке вчинив з моєю найкращою подругою, дуже хорошою людиною, і просто ідеальною господинею.
Я нікому нічого не говорила, але побачине мене гризло. Я почала так, між іншим, питати, як в Ліди справи з чоловіком, що нового… Такі навідні питання.
– Ой, мій Денис пішов на нову роботу, страшенно виснажений. Шеф якийсь дуже прикрий і заставляє допізна бути в офісі, то він приходить геть виснажений. Я йому зроблю масаж, бо він дуже просить, що плечі затікають, та й спати. А я теж цілий день на ногах, поки посуд перемию, то він вже й хропе, – говорила Ліда, а мені як по живому.
То вона йому ще й масаж робить? І отак мармиза не репне? З того часу я старалася час від часу виглядати в зал чи не побачу ще Дениса – і не прогадала. Він мило бесідував з молодицею, та брав її за руку. Я ще, знаєте, встигла сфотографувати – аби точно не спихати, що то мої очі мене підвели.
До останнього сумнівалася чи казати Ліді, але якось вона мені пожалілася на Дениса, що він останнім часом дуже дратується і через такі дрібниці, що вона вже стомилася: боже борони аби хтось голосно крикнув в хаті, чи луснув кришкою – такий скандал закатає, що ворон на хату не сяде.
Тоді я їй все розповіла і показала фотографію. Ліда якось так аж скам’яніла, зовсім не плакала, закрилася в собі і попрощалася зі мною. Я їй потім ще дзвонила, але вона не брала телефон, я зрозуміла, що вона хоче все обдумати і більше не турбувала. Далі в мене якісь були справи і так, що пройшло тижні два, що ми не бачилися.
Далі вона сама мені подзвонила, каже, що йдемо пити шампанське, бо вона подала на розлученя. І, знаєте, була така впевнена, така щаслива, що ніби гора з плечей у неї впала. Я аж зітхнула з полегшенням, бо все ж не приємно такі речі повідомляти. Вони мирно розійшлися, принаймні, я нічого не чула такого і почали жити своїм життям.
Але я помітила, що Ліда від мене теж віддаляється і коли я просила зустрітися, то завжди казала, що у неї тепер купа таких проблем, що не має часу. І так наголошувала, ніби я їй ті проблеми влаштувала.
– Ні, Галю, не можу, я тепер і за сантехніка, і за електрика, добре, що ти маєш Василя і нічим не переймаєшся, – казала мені.
Ні, то ні. Потім вона почала їздити закордон на роботу і ми все рідше бачилися. Її Дениса я вже теж не бачила в нашому закладі, може, перейшов в інший. А потім пбачила його на вулиці – такий, знаєте, худий, якийсь неохайний, ну от одразу видно, що чоловік без жінки. Я про себе подумала, що так йому й треба – молода коханка не біжить йому сорочки прати та прасувати і дієтичні страви готувати.
А потім приїхала Ліда… Я теж її ледве впізнала, така стомлена жінка, якась … не Ліда, яку я знала. Я їй кажу, що ти щось дуже вимучена і тут вона мені як скаже:
– Легко тобі язиком плескати, а ти попробуй сама тягнути дітей, платити за їжу і навчання та дуже гарно виглядати! Сама мені про Дениса сказала, а тепер ще маєш мені совість говорити, що я погано виглядаю?
Вона гримнула дверима і більше не дається чути. Я теж образилася, бо я ніколи не хотіла їй поганого і я не винна, що її Денис їй зрадив!
Фото ілюстративне pixabay
