В принципі, ніхто не думає про себе: «О, який же я до неймовірності чудовий! Я наче – Бог».
Всі живуть і тюкають себе цілими днями за кожен промах, за кожну складку на обличчі, важке підборіддя, негусте волосся, кожен зайвий кілограм, кожну сварку з батьками чи друзями, за кожні невдалі стосунки, за власну втому чи біль, за те, що не дуже гарний, не дуже розумний, не заробляє мільйони.
Кожному цього вистачає по горло і без участі інших людей. Ці склянки повні, там нікуди підливати. Якщо ви думаєте, що хтось не виживе без вашої критики і оцінки, яка, звичайно, істина в першій інстанції, то запитайте себе: «А чи потребую я в чиєїсь критики і оцінки?» І миттєво отримаємо відповідь – звичайно, ні! Так ось, інші теж – ні.
Кожній людині і без мене є що собі пред’явити. А якщо ні, то і слава Богу!
Ще раз скажу: “Склянки невдоволення собою повні, там абсолютно нікуди підливати ще і ззовні”. Все, що нам залишається, – говорити один одному слова любові і підтримки.
Ну а якщо не можеш цього – промовч.
Автор: Н. Лoжкіна.
Фото ілюстративне.