Я відмовилася від будь-якого бажання засуджувати інших не тому, що це добре чи прогресивно. Не тому, що я «добра і усвідомлена». Не тому, що «Боженька не дозволяє». Не тому, що хтось мене цього навчив. А лише тому, що з плином часу я побачила, як всім важко і без мене

В принципі, ніхто не думає про себе: «О, який же я до неймовірності чудовий! Я наче – Бог».

Всі живуть і тюкають себе цілими днями за кожен промах, за кожну складку на обличчі, важке підборіддя, негусте волосся, кожен зайвий кілограм, кожну сварку з батьками чи друзями, за кожні невдалі стосунки, за власну втому чи біль, за те, що не дуже гарний, не дуже розумний, не заробляє мільйони.

Кожному цього вистачає по горло і без участі інших людей. Ці склянки повні, там нікуди підливати. Якщо ви думаєте, що хтось не виживе  без вашої критики і оцінки, яка, звичайно, істина в першій інстанції, то запитайте себе: «А чи потребую я в чиєїсь критики і оцінки?» І миттєво отримаємо відповідь – звичайно, ні! Так ось, інші теж – ні.

Кожній людині і без мене є що собі пред’явити. А якщо ні, то і слава Богу!

Ще раз скажу: “Склянки невдоволення собою повні, там абсолютно нікуди підливати ще і ззовні”. Все, що нам залишається, – говорити один одному слова любові і підтримки.

Ну а якщо не можеш цього – промовч.

Автор: Н. Лoжкіна.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page