Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Я відмовилася від будь-якого бажання засуджувати інших не тому, що це добре чи прогресивно. Не тому, що я «добра і усвідомлена». Не тому, що «Боженька не дозволяє». Не тому, що хтось мене цього навчив. А лише тому, що з плином часу я побачила, як всім важко і без мене

В принципі, ніхто не думає про себе: «О, який же я до неймовірності чудовий! Я наче – Бог».

Всі живуть і тюкають себе цілими днями за кожен промах, за кожну складку на обличчі, важке підборіддя, негусте волосся, кожен зайвий кілограм, кожну сварку з батьками чи друзями, за кожні невдалі стосунки, за власну втому чи біль, за те, що не дуже гарний, не дуже розумний, не заробляє мільйони.

Кожному цього вистачає по горло і без участі інших людей. Ці склянки повні, там нікуди підливати. Якщо ви думаєте, що хтось не виживе  без вашої критики і оцінки, яка, звичайно, істина в першій інстанції, то запитайте себе: «А чи потребую я в чиєїсь критики і оцінки?» І миттєво отримаємо відповідь – звичайно, ні! Так ось, інші теж – ні.

Кожній людині і без мене є що собі пред’явити. А якщо ні, то і слава Богу!

Ще раз скажу: “Склянки невдоволення собою повні, там абсолютно нікуди підливати ще і ззовні”. Все, що нам залишається, – говорити один одному слова любові і підтримки.

Ну а якщо не можеш цього – промовч.

Автор: Н. Лoжкіна.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page