— Ти справжній мужик, – з гордістю дивився на свою донечку Петро, – Диви скільки голів сьогодні закотив. Будуть знати.
Саме так! Свою маленьку Алінку Петро крім, як «мій син» і не називав більше. Дуже вже він про сина мріяв. А Наталка його все не могла дитя до терміну доносити. А тут, диво! Кажуть, погладжуючи Наталчиного живота він усе звав з собою синочка майбутнього, як не на рибалку, то в гараж. Коли ж Наталці сказали, що на світ з’явилась дівчинка, та аж плакала від суму. Петро бігав і заяву писав, мовляв сина на доньку йому підмінили. Але дівчинка викопаний татко була, тож ходу справі не дали.
Як привезла Наталка доню в дім із Петром щось трапилось. Накупляв одягу, як для хлопчика і заборонив Наталці навіть називати дитину жіночим ім’ям. Бідолашна жінка мусила тікати із документами, аби доню Алінкою назвати.
Усі дивуються, чому Наталка отаке ставлення чоловікові дозволяє, а вона, як заведена:
— То він так жартує, аби людей позлити. Ну, яка людина тому повірить?
Але чим старша Алінка ставала, тим більше люди помічали: таки то не жарти. Росла дівчинка такою собі пацанкою. З іграшок лиш машинки визнавала, ганяла із сусідськими хлопчаками на велосипеді цілими днями. Мова, хода і зовнішність малої, були дуже далекими від дівочих.
— Мій пацан! – гордо казав Петро, а мала і рада татусеві годити.
Отямився татко лиш коли на світ з’явилась друга донька. Алінку перестав називати пацаном і все горнув до себе своїх донечок. Почав купувати сукенки своїм дівчаткам і ляльок. Але Аліна на відріз відмовлялась змінюватись. Десятирічна дівчинка настільки звикла до того, як жила, що змінам, які запровадив татусь противилась з усіх сил.
Петро сердився на доньку. Вони часто з’ясовували стосунки. Врешті, просто відправив малу з дев’ятого класу подалі від дому, аби не “позорила”.
∗ ∗ ∗
До Петрове подвір’я сусіди викликали наряд. Чувся лемент і галас впереміш з такими міцними слівцями, що не кожен чоловік їх знає. Кажуть після двадцяти років відсутності до Петра приїхала старша донька. Людям було вельми цікаво побачити Алінку, адже про неї ні Петро, ні Наталка згадувати не хотіли, а в соцмережах дівчини не було.
Але Алінку ніхто не побачив. Замість неї на подвір’ї з’ясовував з батьком стосунки якийсь чоловік. Люди чули, як Петро гнав молодика і наказував більше не з’являтись, а той плачучи казав, що саме Петро його таким зробив.
Уже пізніше людям відкрилось усе: Алінка стала Олександром. Усі двадцять років заробляла гроші, аби таки стати для справжнім «сином». Кажуть навіть жінку має. Але коли врешті усе сталось, Петро навіть на поріг не впустив і зрікся.
А менша Петрова донечка з пелюшок для нього “принцеса” і «Як добре, що не така, як старша».
Історія реальна, імена змінено з етичних міркувань.
Автор Анна Корольова.
Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
