Життєві історії
– Як це? – щиро здивувалась свекруха, коли я запитала, чи відпустить вона нарешті свого сина у самостійне життя, – Він же мій син? Як відпустити? Ніколи! Я його мама і маю повне право приходити в гості в будь-який час. Я ж хочу як краще! Я що, заважаю тобі прати, прибирати, готувати? Ні, не заважаю! Займайся!

Кажуть, якщо молода сім’я з перших днів сімейного життя живе окремо, то відносини невістки зі свекрухою складаються більш вдало. Можливо, в деяких сім’ях це і так, але не в нашій.

Ми прожили разом два роки, одружилися взимку і намагаємося знову якось жити самостійно, але нам заважає свекруха. Вона скрізь і її занадто багато.

Коли вона примудряється приготувати вечерю, якщо ми приблизно в один час закінчуємо роботу? А вечеря готова і завжди гаряча. Свекруха обов’язково вечеряти біжить до нас і проводить у нас кілька годин. То їй пошити щось треба, то перешити, а машинка швейна стоїть у нас. Вона якось її до нас притягла, а забирати не поспішає.

Та вона знаходить тисячу причин, щоб залишитися у нас. А іноді навіть з ночівлею… То вона без причини, просто так, на чай приходить у вихідні і просидить зі спокійною душею до вечора.

Ми проживаємо окремо, самостійно, у власному житлі. Так, це житло її мами, але ми його купили. Купили самі, за свої гроші, так, як на цей будинок було 4 спадкоємці. А будинок реально хороший і нам він дуже подобався. Ви всім 4 спадкоємцям, і свекрусі в тому числі, виплатили належну суму. Правда, свекрусі гроші віддали з затримкою в два місяці, але сам факт.

Якось я запитала “в лоб”, коли вона збирається відпустити сина в самостійне сімейне життя?

– Як це? Він же мій син? Як відпустити? Ніколи! Я його мама і маю повне право приходити в гості в будь-який час. Я ж хочу як краще! Я що, заважаю тобі прати, прибирати, готувати? Ні, не заважаю! Займайся!

У такі моменти вона голосно грюкає дверима і йде з «свою» кімнату, яка знаходиться у моєму власному домі.

Кілька разів намагалася поговорити з чоловіком, щоб він якось переконав свою матір не бігати до нас по 10 разів в тиждень. Чоловік каже, що поговорити – це “розбити горщики” з мамою. А він не хоче, адже це мама, хоча і розуміє, що її занадто багато.

Як пояснити цій жінці, що нам потрібно жити самостійно?

Як віднадити її від нашої сім’ї? Як їй пояснити, що я після роботи не хочу йти додому? Ми готові приймати її в гостях, приходити в гості до неї, але не готові жити з нею фактично під одним дахом.

Невже доведеться все ж узяти себе в руки і вимовити їй усе що накипіло, аби отримати свободу?

Передрук без гіперпосилання на hot-news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page