Добра Марта жінка, і росте за нею всяке дерево, квітка і городина, бо добі руки садять, полять, поливають. Найбільше в квітах кохається – тут і троянди, лілії, тюльпани, жоржини, а восени такі хризантеми цвітуть, що не можна очей відвести. А ті жовті кущі, мов з якоїсь картинки.
Сусідка часто бере в Марти квіти, але в неї чомусь не приживаються. Ніби й садить і поле та поливає, але то курка вишпортає, то коза з’їсть – і нема. А ті хризантеми їй в вікно просто б’ють, мов сонце промінням. От і просить аби посадити та котрий рік не сходять квіти.
– В тебе, Марто, цілий рік щось цвіте, – каже вона, – бо не маєш себе чим зайняти, а якби мала козу – то нічого б того не було.
Марта тільки усміхається. Що сказати сусідці? Коли ти до кожної квітки говориш та питаєш, чого не росте, підв’язуєш та підживлюєш, та дякуєш Богу, що дає таку красу – як може щось живе спаскудити іншому живому?
Може.
Якось помітила Марта, що її кущ почав в’янути – і підливала, і підживлювала – нічого не допомагало. На наступний рік кущ засох. А от в сусідки той жовтий паросток почав розростатися і так забуяв, що аж диву дивувалася Марта. Що вона не робила, але кущ так і не відновився, та більше того – пересаджувала в сусідки і не приймався.
Далі почали інші квіти хворіти, а ще пізніше купила Марта собі козу – то й справді, не могла впильнувати жодної квітки. Зате сусідка свої жовті хризантеми обгородила парканцем і берегла мов зіницю ока, і не забувала похвалитися Марті, які вони гарні, ще фотографії робила та виставляла в себе на сторінці.
Сусідка не зізналася їй, що вона вкрала галузку тих хризантем, коли Марта була в церкві, а тоді сталося диво – вони прижилися і розрослися. Вона не помічала, як Марті неприємно, що її сад занидів, а, навпаки, всім розказувала, що добре бути газдинею-білоручкою, а от, коли маєш господарку та мало часу – то нема жодної квітки.
– Але ви ж бачите, які я маю квіти?, – додавала сусідка, – добра газдиня має мати рух.
Фото ілюстративне pixabay
