Це була не перша моя пропозицію руки і серця, але найбажаніша і найщасливіша. Перший мій шлюб не був вдалим, хоча саме торжество пройшло в кращих весільних традиціях: з тамадою, сотнею гостей, конкурсами і кортежем з автомобілів представницького класу.
Я вийшла заміж за гарного, перспективного хлопця і думала (завдяки маминим порадам) що любов – це не головне в подружніх стосунках. Через роки спільного життя я зрозуміла, як помилялася. Жити тільки на ґрунті дружби з мого боку виявилося неможливим. Я сама розуміла, що нічого не відчуваю до цього доброго чоловіка і задаю прикрощів не тільки собі, але і йому. Він заслуговував на те, щоб його не тільки поважали, але й любили по-справжньому. Як би він не чинив опору, я все ж подала на розлучення через п’ять років душевних переживань і коли вийшла з РАГСу зі свідоцтвом про розірвання шлюбу.
Як би це було не дивно, але в той день я зібрала всіх своїх подруг і відсвяткувала цю дату як слід. Це стало початком мого нового етапу в житті. За сусіднім столиком, за велінням долі, таку ж подію святкувала компанія з чоловіків. Коли ми прислухалася до загальних тостів про свободу від шлюбу, то сміялися ще довго. Мій «колега» по щастю виявився дуже приємним чоловіком з неймовірним почуттям гумору. Саме це мене підкорило з перших хвилин спілкування. Ми об’єднали свої столи і свято продовжилося вже однією компанією, на чолі якої символічно посадили нас – розлучених. Наше знайомство продовжилося і, обмінявшись телефонами, ми іноді спілкувалися в жартівливому листуванні. В один із днів, мене запросили на побачення. Це було так незвично і дуже цікаво. Адже ми почали нове життя одночасно.
З моменту нашого знайомства минуло вже два роки. Я з упевненістю можу сказати, що люблю чоловіка, який поруч зі мною і вважаю себе щасливою жінкою. Два тижні тому він запропонував мені стати його дружиною. Хоч ми і не раз обговорювали цю тему і сміялися над усіма цими весільними церемоніями і штампами в паспорті, але вирішили все ж узаконити наші стосунки, адже плануємо зовсім скоро стати батьками. Єдине, чого не хочеться, так всіх цих клопотів з весіллям. Хотілося б просто прийти в РАЦС, по-тихому розписатися і посидіти удвох в затишному ресторанчику. Але ось що сказати батькам? Адже вони точно не зрозуміють нашого вчинку. Для них, скільки б весіль не було – всі потрібно відсвяткувати пишно і з розмахом.
Порадьте, які слова підібрати для того, щоб пояснити батькам те, що ми, в силу свого досвіду, хочемо почати все по-своєму і жити своїм життям? Що цей день, він тільки наш і крім одне одного нам більше ніхто не потрібен …
Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
