Син проводжав мовчки – він старший, доросліший від сестри на цілих 1,5 року. Через два дні дізналася, що в сусідньому містечку, в одне з відділень, потрібна медсестра. Її взяли. Вдалося купити старенький будиночок на околиці. У кредит.
Весь цей час вона була немов бульдозер: не можна повертати, тільки вперед, не думай про труднощі.
Прийшла до тями, коли поїхала вантажівка, залишаючи за собою осідаючий пил, а в кімнатці з низькими стелями – вежу з речей. Коли підняла з колодязя відро чистої смачної води. Коли розпалила грубку і будинок наповнився теплом. У цьому маленькому старому будиночку вони повинні бути щасливі!
Щастя було багато: сонце в маленькому віконці, ранкові купання в річці, теплий ганок, на якому приємно стояти босими ногами, перші сходи кропу і моркви на грядці, кава на сніданок. І нічого, що кава була найдешевшою, розчинною, а на вечерю були пісні макарони. Зате на душі було спокійно. Вона оберігала їх маленький світ від батька, що намагався повернути сім’ю, згадуючи заплакану доньку. Ніколи!
Після щомісячних платежів в банк, грошей залишалося небагато, але через кілька місяців “увійшла в колію”, стала планувати залишки зарплати і на їжу і на речі. Вона вчилася сподіватися на себе, не скиглити, просто йти вперед. А діти притягли бездомну собаку.
Щеня-підліток, воно ледве стояло на лапах, гойдалося від слабкості і дивилося на неї гнійними очима. Зробило два ковтки теплого молока і впало. Через 10 хвилин набралося сил і ще кілька ковтків. Вижило.
Потім з’явилося кошеня. З обвугленими пеньками від вусів. Теж вижило. Всі вижили.
Майже відразу, як тільки зрозуміла, що вони твердо стоять на ногах, що восени у них будуть свої овочі, посадила яблуню. Завжди вважала, що якщо є свій будинок і клаптик землі, обов’язково повинна бути і яблуня.
– Вам яку? – питала жінка, що продавала саджанці.
– Не знаю, – відповіла вона і посміхнулася.
– Візьміть цю.
Вона несла додому гілочку і навіть не уявляла, що через кілька років всі будуть дивуватися медовим до прозорості яблукам, з яких виходить надзвичайно смачна шарлотка і дивовижне ароматне повидло.
Один з куточків ділянки виявився зачарованим: він, не дивлячись на сонячність і відкритість, був покритий зеленим мохом. Гілки малини тут ставали неприродніми і засихали, немов їх посадили в піски Сахари, а не в удобрену і политу землю. Саджанець три роки стояв там в стані глибокого сну, потім відростив на тонкому стовбурі величезний відросток і засох. Вона плакала над ним, немов над близькою людиною, а потім посадила сливу. Гілочка сливи, прийшовши до тями після гучної і багатолюдної площі, де її виставляли на загальний огляд, випила багато смачної колодязної води, озирнулася, побачила навколо зелений моховий килимок і вигукнула, – Те, що треба!
На третій рік життя слива порадувала десятком перших плодів, а морозною малосніжною зимою замерзла. Але не засохла. Наступного літа відростила на останньому живому залишку стовбура товсті гілки, а на другий рік так обвисла сливами, що всі дивувалися, не забуваючи при цьому набивати свої кишені величезними щільними і солодкими плодами.
А ще їй віддали саджанець вишні: якщо не візьмеш – викинемо. Посадила. За три роки вишня перетворилася в дерево, але плодоносила мало. Вона підійшла до нього ранньою весною з сокирою, постояла… – Гаразд, живи.
У серпні дерево було таки обвішалося великими, матово-блискучими на сонці плодами, з бурякового кольору боками ягодами, що знову все дивувалися і дивувалися, не забуваючи спльовувати кісточки.
В її житті більше не було чоловіків. Всю чоловічу роботу по дому взяв на себе син. І ніколи, як би важко не доводилося, не шкодувала про минуле життя. Мир, щастя і спокій в маленькому старому будиночку кращий, ніж життя з випивохою в квартирі зі зручностями. Вона це знає, як ніхто інший.
Сьогодні вона варить собі вранці дорогу каву. Найкращу. Це їй діти купують. А з чашкою в руках любить стояти біля великого вікна. Вже немає тих маленьких віконець, як немає і самого старенького будиночка з низькими стелями. Тому що будинок тепер інший: новий, з великими вікнами.
Інший собака лежить тепер на теплому ганку, а в кріслі – інший кіт…
Але все ті ж дерева зацвітуть цієї весни, порадують всіх солодкими яблуками, величезними сливами і розсипом бордової вишні. А вона буде варити повидло і пекти шарлотку. І в будинку буде солодко пахнути ваніллю, корицею і щастям…
Автор: Gаnsеfedern.
Фото ілюстративне.
