Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
З Оксаною її Вадим зустрічався лиш декілька місяців, але дівчину кохав щиро – це було видно. Хоч як була проти Олена Степанівна, але Максим зробив дівчині пропозицію і ось сьогодні після роботи мав привести  знайомити з мамою. Тепер було зрозуміло звідки такий поспіх. З рук все випадало. Ну і як на таке реагувати?

Олена Степанівна їхала і загадково посміхалась. У руках тримала величезний букет квітів. Співробітники чоловіки завжди ось так її вітали: квіти і картина з соняхами. За двадцять років роботи хоч виставку роби – тих картин у неї сила – силенна, але вона кожну любила, як свою дитину. І ось ця знайде місце і буде радувати свою господиню щодня.

— З вашим віником лиш у таксі їздити, – почула Олена Степанівна, – Тут і так стати ніде, година пік, а вона з віником, який ще й тхне на ввесь автобус.

Олена Степанівна так замріялась, що й не помітила, як автобус перетворився на переповнену рукавичку. Люду було так багато, що водій уже й не зупинявся на зупинках, аби підібрати нових пасажирів.

— Судячи з усього, – сказала Олена Степанівна крижаним голосом, – ви панночко теж своє таксі не зловили, он якого торта в руках тримаєте і нічого. А мої квіти крім вас нікому і не заважають.

Що тут почалось, мамочко! Дівчина, ніби здоровий глузд утратила. Волала на ввесь автобус так, що на одній із зупинок водій попросив її залишити салон. Та перемкнулась із Олени Степанівни уже на нього. Говорила таке, що соромно було слухати. Врешті, двоє чоловіків узявши її під руки винесли і залишили на зупинці. Уже від’їжджаючи побачили, як та з пересердя кинула торт навздогін транспорту.

— І носить же земля таких неврівноважених! – сказала старенька, яка стояла поруч. – І це ж чиясь дитина, можливо, комусь дружина і не дай Боже, ще й невістка. А дай такій дітей!

Настрій було зіпсовано. Уже не йшла, а брела до під’їзду. Удома знявши черевики сіла і розплакалась прямо на підлозі. Шкода було себе, квітів з якими уже не було пов’язано щось приємне. А ще неймовірно неприємно, аж в душ захотілось.

Коли нарешті підвелась, то почула стурбований голос сина:

— Так, сама? Чого мені не зателефонувала, що звільнилась раніше? Домовились же, що я тебе з роботи заберу. Де? Так далеко? Нічого не розумію, не плач, я їду.

Вискочив із кімнати і побачив зарюмсану маму.

— Що за день у вас, жінки! Оксана там ридає, ти тут. З тобою усе гаразд?

— Так, так, то пусте. А, що Оксана? Приїде знайомитись? Чекаю не дочекаюсь. У мене повен холодильник наїдків, зараз стіл накрию.

— Ой, мамо! Я тобі не казав, то мав бути наш для тебе сюрприз. Але усе, що має різкий запах прибери будь ласкава. Оксана при надії і навіть парфумами мені заборонила користуватись, бо ж їй зле одразу стає.

Ухопив курточку і ключі від татового жигуля. Вискочив із дому.

З Оксаною її Вадим зустрічався лиш декілька місяців, але дівчину кохав щиро – це було видно. Хоч як була проти Олена Степанівна, але Максим зробив дівчині пропозицію і ось сьогодні після роботи мав привести  знайомити з мамою. Тепер було зрозуміло звідки такий поспіх. З рук все випадало. Ну і як на таке реагувати? Ніби й радіти потрібно, адже син уже третій десяток розміняв, але щось спокою не давало, щось їло з середини, аж плакати хотілось.

Через годину, коли уже від наїдків вгинався стіл, почула, що молоді прийшли. Підійшла до дзеркала поправити зачіску і почула такий знайомий і не надто приємний голос.

— А ця стоїть попереду мене з віником, а запах такий, що хоч сокиру вішай. Твої шкарпетки приємніше пахнуть. Якби ти її бачив – два метри у плечах і так до підлоги. Фарби на обличчі у три шари. І ще й мене винною зробила. Як розвернулась, так мій торт з рук і випав, бо ж, як ти його у переповненому транспорті втримаєш? Як налетіла, як налетіла. Чесно, я на найближчій зупинці вийшла, бо стало просто лячно.

Олена Степанівна поволі вийшла із кімнати. Так, з її сином була та сама дівчина, яку сьогодні винесли із автобуса. Дивувало навіть не те, що це вона, а те, як вона усе перекрутила і скільки відвертої неправди наговорила. Дивно, але дівчина одразу Олену Степанівну не впізнала. Зробила ледь не реверанс і одразу так щиро і радісно:

— Ой, мамо! Доброго дня! Вибачте, що змусила хвилюватись, не надто приємна історія сталась. А я ваша доня – Оксана.

Знайомства не вийшло. Оте “доня” стало останньою краплею. Олена Степанівна виставила дівчину за двері, а коли син щось почав говорити проти сказала, що саме про неї ото зараз його кохана розповідала. А букет на столі у її кімнаті, якщо він не вірить.

П’ятнадцять років минуло з того дня. У Олени Степанівни підростає внук, але вона його жодного разу не бачила. Син не зважаючи на мамині сльози і умовляння таки одружився на тій Оксані. Приїздить інколи, поживе день два, жаліється на дружину, на її норов, але все одно повертається до неї. Постарів за цей час, друзів втратив і досі у тих самих штанях ходить. Зате Оксана на курорти їздить і не працює.

Олені Степанівні його шкода, але що поробиш.

Автор Анна К.

Передрук без згоди автора – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page