Наречена сина з першої хвилини знайомства у Семена викликала роздратування, яке згодом лише посилювалося.
Сина свого – Ромчика, Семен Сергійович виховував сам. Маленька цяточка на скроні, безглузда випадковість у вигляді невеликого камінчика з-під колеса машини, яка прокотилася поруч. І не стало Ніночки, з якою він мріяв зростити трьох дітей, а потім і онуків.
За що так покарала доля Семена, чому лишився сам? Сина тоді не рахував. Молодий вдівець сердився на весь білий світ, він взагалі не розумів, навіщо цей світ існує, коли не стало його Ніни. Яке право мають сусідки посміхатися, вітаючись із ним. Чим вони кращі за Ніну? Чому вони залишилися, а вона пішла, не встигнувши навіть злякатися.
Ромчикові було лише три роки, і Семен не знав, що з ним робити. Він був непоганим батьком, ну там погратись, повозити на собі. А ось якого розміру купувати колготки? Де дізнатися про чергу на садок, до якого сина записала дружина?
Серце так і не розмерзлося, навіть з роками. Всі вважали його відлюдником. Ромчика особливо не балував, тримався як із рівним. Стримана дружба двох чоловіків. Ромусик ріс міцним, добрим хлопцем. По-своєму вони були навіть щасливі. Кожен мав свій особистий простір, що дозволяє кожному бути самотньо-вільним.
Поки Роман не надумав одружитися. Хоч ніколи не вирізнявся він легковажністю, та тепер зумів здивувати Семена. Привів у дім юнку і представив, як наречену.
– Тату, знайомся – це Татка, ми подали заяву.
Семен, звичайно, був готовий до того, що рано чи пізно син одружиться. Приведе до їхньої холостяцької квартири господиню. Та й час – інженер дипломований, з червоними дипломом. Політех закінчив. І місця всім вистачить – квартира у них простора. За роки без Ніни, без стосунків, зумів Семен грошей наскладати і на квартиру, і на гарний ремонт.
Але от тільки пару для сина уявляв геть іншу. А ця, прізвисько замість імені, зовсім дитина, дуже юна навіть на вигляд. Волосся рожеве, Ще ці татуювання.
Тож не зійшлися вони з першої хвилини. До того ж здавалося, що не господиню в дім привів Роман, а нетямущу дитину, яка не знає, як підійти до плити, навіщо мити вікна. У якій би частині квартири не з’явилася Татка, там одразу запановував безлад. З грошима поводитися не вміла абсолютно. Якби її воля, вони б снідали кавою, а вечеряли піцою. Звісно, що не спеченою власноруч. А у них з Романом давно склався свій спосіб життя, з певним розпорядком, з обов’язковою кашею вранці. Кожна річ у домі мала своє місце. І межі, межі дозволяють бути віч-на-віч із самим собою.
Татка руйнувала все звичне. Як тайфун, вона змітала їх звичний побут. А Роман наче й не помічав нічого. Закоханими очима дивився на свою молоду дружину, нагадуючи Семенові картинку з дитинства – нетямуща телиця на першому весняному сонечку.
Та й Татка нічого поганого не помічала. Семен уже й додому повертатися не хотів, щоб не сваритися із сином через невістку. У собі невдоволення він тримати не міг, а Татці його зауваження, як об стінку горохом. Знайшла на антресолях старі шахи і діймала Семена проханнями навчити грати. Як муха набридлива.
Звістка від дітей, що незабаром стане дідусем, його зовсім не втішила. Дитина ж порядок любить, навколо неї має бути чисто, ситно, затишно. Ну яка з Татки мама, якщо вона і дружина ніяка, і господиня така собі. Особливої радості видно не було, тим паче, що Татці добряче вранці нездоровилося, і їй стало зовсім не до господарства і не до невдоволень свекра.
Семен викликав на серйозну розмову сина.
– Ромку, ви не поквапилися з дитиною? Твоя дружина сама ще нерозумна. Куди їй дитину? Доведеться й навчання кидати – не потягне з дитиною.
– Тату, вона нас не спитала, сама захотіла у цей світ. Я бачу, що ми тебе обтяжуємо, тому ми, напевно, до народження дитини переїдемо в Татчину кімнату. Поки що там квартиранти до кінця року. З’їдуть, я ремонт встигну зробити і переїдемо. Потерпи. А навчання? Ну, після декрету доучиться.
– У цей грязний гуртожиток? Ви з нього ніколи не вилізете з її здатністю витрачати гроші! Я ж бачу, як вона їх профукує за кілька тижнів, а потім ти за підробітки хапаєшся, щоби на її забаганки вистачило!
– Ну, скрізь люди живуть, і не такий уже грязний. Радію, що хоч це Татці залишилося після розподілу батьківської спадщини. А «забаганки»… розумієш, тату, у неї вперше з’явилася можливість свої «забаганки» мати. Ти ж знаєш, вона з 11 років у сиротинці росла. Хто її ще потішить, як не я? Подорослішає.
Слова вже не хлопчика, а справжнього чоловіка, вони трохи заспокоїли Семена. Подумавши, він вирішив, що ще час є, допоможе він їм з квартирою. Поки потерпить це незручне сусідство, а там додасть грошей, продадуть кімнату і нехай живуть своїм життям у квартирці. А він залишиться у своєму звичному світі, де є місце лише спогадам. Так їм і сказав – розглядайте варіанти – допоможу.
Коли світ накрила хвиля невідомої раніше болячки, ніхто не думав, що вона торкнеться і його. Але Семена і Романа вона накрила одночасно. Встигли відокремити Татку в окрему кімнату і злягли обидва. Градусник димівся, лікар не йшов три доби.
Татка, начхавши на заборони, виходила своїх чоловіків як уміла. По черзі змушувала пити якісь ягідні та трав’яні відвари, курячий бульйончик, намагалася збити незбивну температуру. Дзвонила на всі гарячі лінії, плакала ночами в подушку. На четверту добу приїхала «Швидка». Лікарі насварили Татку за контакт із хворими, здивувалися, що вона виявилася найміцнішою в їхній родині і сказали, що все вона робила правильно, криза майже минула.
До моменту, коли Семен і Рома, ще хитаючись, але вже самостійно виходити на кухню, ранкове нездужання у Татки минуло. Точніше вона не помітила, коли її перестала діймати слабкість. Ніколи було думати ці дні про себе. Вона стала головною в сім’ї, коли чоловік і свекор злягли. І ніби подорослішала ця дівчинка в очах Семена.
Далі, як і планували, підібрали варіант із квартирою. Невелика, зате окрема та із зручним розташуванням. Поки там йшов ремонт. Татка намагалася встигнути здати всі курсові, щоби спокійно піти в академку.
Зустрічала чоловіків уже не піцою, а справжньою вечерею, відкривши в собі талант до приготування простих, але по-домашньому смачних страв.
– І чому вона мені здавалася дурненькою? Розумне дівчисько, ось як у шахи мене обскакала! Жаль буде розлучатися. Звик. Навіть татуювання здаються милими. Як вони там самі будуть?
Що ближче був переїзд дітей до своєї квартири, то дедалі частіше похмурнів Семен. Виїдуть, і чи буде в їхньому житті місце Семену після появи дитини? А що він робитиме один у цьому житті? Вперше самота втратила привабливість.
Ближче до появи маляти Татка змінилася, обличчя вкрили плями, великий живіт ховався в просторому сарафані, від рожевого волосся залишилися лише сухі кінчики, і вона спохмурніла. Зізналася Семенові, що боїться – як би Роман її не розлюбив.
– Нічого, дочко, не розлюбить, по собі пам’ятаю – я і не помічав у своєї Ніни жодних плям, а живіт? Народиш і не буде живота. І плями зникнуть. До перукарні своєї зганяєш, і хоч у салатовий перефарбовуйся. А поки що потерпи.
– Скажете теж, «в перукарню»… куди я з дитиною?
– А ви не переїжджайте, і я завжди буду на підхваті. Місця вистачає, ми навіть можемо з кабінету окрему дитячу зробити. А квартиру здаватимете.
Сам навіть не зрозумів, як виказав давно обдумане рішення. Він не хотів бути сам. Він, як і Татка, багато чого переосмислив останнім часом.
***
– Ну, все, Ніночко, нагулялися. Пора додому. Сподіваюся, наша мама встигла трохи подрімати, завтра у неї іспит. А у діда сьогодні ще побачення.
Внучка довірливо потягла руки до діда, посміхаючись усмішкою Ніни. Особливою такою, коли усмішка не лише на губах, а й у блиску сірих очей, в особливій міміці. Ця усмішка розтопила вже давно серце нашого молодого дідуся. Немає балакучішого чоловіка у сквері біля нашого мікрорайону. За його холостяцьке серце вже неабияка боротьба йде серед вільних місцевих наречених.
Фото: ілюстративне.
09/13/2022
