Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Зайшла в магазин. Краєм ока бачу маму з сином років 6-ти. Як то кажуть, бідненькі, але чистенькі. Славний такий хлопчисько. Видно було, що йому чогось хочеться, але не просить. Поки мама копалася в кошику з уціненими дрібницями, він обережно взяв коробку з фломастерами, погладив, понюхав і поклав на місце. Потім помацав якісь наклейки і зітхнув. Так важко, як дідок

Зайшла в магазин. Краєм ока бачу маму з сином років 6-ти. Як то кажуть, бідненькі, але чистенькі. Славний такий хлопчисько. Видно було, що йому чогось хочеться, але не просить. Поки мама копалася в кошику з уціненими дрібницями, він обережно взяв коробку з фломастерами, погладив, понюхав і поклав на місце. Потім помацав якісь наклейки і зітхнув. Так важко, як дідок.

Жінка нахилилася і тихесенько сказала:

– Немає грошей, синку.

А він тільки мовчки кивнув. І ще … на ньому була така якась шапочка з вушками. Зовсім дитяча. Сльози на очі. Чомусь пригадала, що Настя моя теж ніколи нічого не просила. Пару секунд подумала. Метнулася по залу, накидала в пакет ці фломастери, наклейки, коробку пластиліну і різні хлопчачі радості. Задумалася – а як віддати, щоб не образити? Справа делікатна …

Дочекалася, коли мама стала в касу, підійшла до нього і бадьоренько кажу:

– Привіт, переможець! Сьогодні день шапочок з вушками. Ти не знав?! Ну як же так? Ми проводимо конкурс на кращі вушка. Ти виграв, ось тобі приз!

Він так на мене подивився … Знаєте, у мене всього один раз в житті був такий погляд. У Болгарії. Рік постійних судів вимотав і спустошив. Адвокат був ненаситний і безтолковий. З роботи звільнили.

І ось я йду під дощем, в кишені всього 10 левів – маленька чашечка еспрессо. Іду і розумію, що останній суд я програю і у мене заберуть дитину. Тут не влаштується на робот.Тупик. Промокла вся і заскочила в кафе. Думаю – для початку зігріюсь і вип’ю кави, а там вже …

Дивлюся – повно народу, а на столах якісь карти розкладені. Виявилося, грають в Бінго. Я навіть не знала, що це. Присіла за один столик, як сирітка Марися. Мені відразу картки несуть. Одна коштувала рівно 10 левів. Посоромилася відмовитися. У всіх по 10-20 штук, а у мене одна.

Зрозуміли, так? Ага – я виграла. І не просто, а зірвала джекпот. Мені принесли повний кошик грошей. Та сума і поставила крапку в цьому процесі. Коли я зрозуміла, що бінго у мене ось саме так дивився на мене цей малюк.

Поки він не одумався, я вискочила на вулицю і по дорозі думала про те, чому, коли мені самій так погано, я легко віддаю. Ймовірно, є якийсь зв’язок. Мені невідомо. Але тільки від того, що незнайома мені дитина, з вірою в чудеса, отримала своє маленьке дитяче щастя. Мені реально полегшало. Вірно кажуть: все, що ми робимо – ми робимо для себе, погане це чи добре.

Олена Димитрова.

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page