Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Затримується електричка хвилин на двадцять, на пероні все замерзлі і злі, після роботи, додому хочеться, чекаємо. Ніхто не оголошує, коли поїзд прийде, типу чекайте інформації

Нарешті електричка приїжджає, все похмуро вантажаться, сидять насуплені, чекають відправлення.

І тут влітає в вагон захеканий рум’яний хлопець з тортом, перев’язаним стрічкою, і кричить в телефон:

«Ти уявляєш, сьогодні найфантастичніший день в житті! Я біг вже просто за інерцією, в розпачі, я запізнювався страшенно!

А вона стоїть, чекає мене!

Я їду!

Я до тебе встигаю!

Ура ж?!».

І ми всі такі почали усміхатися, розслабилися, так ніби ми всі спеціально чекали на пероні, щоб він встиг до неї зі своїм тортом.

Їдемо ось, посміхаємося, торт веземо.

Автор: Віра Хітеева.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page