Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Зять добре заробляє. Він дуже розумний. І при цьому ненормальний – як можна любити таке ледащо як моя дочка? Вона ж мізинця його не вартує і витрачає його гроші наліво і направо! А він і радий на неї витрачатися, дивиться на свою дружину закоханими очима як зачарований!

Немає нічого гіршого, ніж розпестити свою дитину в дитинстві, щоб потім пожинати плоди свого виховання. Не скажу, що донька у нас вимолена і довгоочікувана, навпаки, звістка про те, що я при  надії, стала швидше несподіванкою. Не встигли ми з чоловіком пожити для себе після весілля, як тут – гоп, приїхали, я залетіла! І все ж відразу після появи маляти почалося «сюсю-мусю» навколо неї: від нас до наших батьків, сестер, братів.

Наше маленьке мавпеня все це швидко усікло і почало користуватися всіма благами: сльозами вимагаючи іграшку в магазині, малювала на шпалерах, тягала кота за хвіст, і все це було їй дозволено. Тільки зараз ми розуміємо, кого ми виховали! Хазяйновитості в ній ніякої, лінь попереду неї біжить, вчитися не хотіла, в голові тільки танцюльки і лахміття. Перевиховувати вже було пізно. Скільки всього ми перетерпіли в її підлітковому віці, навіть згадувати не хочеться! Після школи вивчилася нігті пиляти у приватного майстра, але особливого завзяття до роботи у неї немає. Загалом, як і вміння: що б вона не робила, все тяп-ляп, звідки клієнти візьмуться?

Дивно, але навіть при всіх своїх «достоїнствах» і впертому характері вона знайшла собі нареченого. Причому якого! З золотими руками, мізками і доброю вдачею! Я була здивована і все питала у нього перед весіллям: «Ти впевнений, що тобі така дружина потрібна?». Він взагалі не розумів – чому я це питання задаю і говорив: «Та ви що! У вас така гарна донька і така красива!». Ну на рахунок краси я згодна – з общипаного каченяти в підлітковому віці вона перетворилася дійсно в царівну-лебідь. До речі, навіть не дивлячись на її лінь і любов до їжі, у неї чудова фігура. Мабуть, не в коня корм, навіть по фітнесах бігати не треба.

На весіллі і після нього мені було постійно соромно перед ріднею зятя. Знаючи свою дочку, я все чекала, що вона викине якийсь примхливий номер, почне нервувати і пручатися. Але спочатку вона поводилася добре, навіть вдавала з себе господиню. А потім почалося: безлад в домі доти, поки чоловік не прийде з роботи і сам не прибере за цією хрюшкою. Довелося мені на якийсь час все брати в свої руки: прибігати до приходу зятя додому, прибирати і готувати вечерю. Що робити – я виховала, я і повинна відповідати за вчинки доньки. Лаяла її за такі речі, а вона ніби не чує: телефон в руки і на диван завалюється. Набридло!

А тим часом зять добре заробляє. Працює «білим комірцем», а точніше менеджером у великій компанії. У нього свій відділ, щось там пов’язане з комп’ютерними системами, в загальному, мені не зрозуміти, але він дуже розумний. І при цьому ненормальний – як можна любити таке ледащо як моя дочка? Вона ж мізинця його не вартує і витрачає його гроші наліво і направо! А він і радий на неї витрачатися, дивиться на свою дружину закоханими очима як зачарований!

Зятя дуже поважаю і хвалю перед усіма, ставлю його в приклад всім. Якщо у доньки якась суперечка в родині і вона мені дзвонить скаржитися, то я її не шкодую – вказую на всі її недоліки і говорю в чому має рацію її чоловік. Та в сльози: «Мамо, ну вічно ти мене у всьому виниш!». Я їй кажу, що об’єктивно оцінюю ситуацію і знаю її примхливий характер, вистачить вже палицю перегинати. Якщо приходжу до них додому, а там безлад і зять з ганчіркою ходить, то забираю у нього ту саму ганчірку і суну донці в руки, хай ворушиться. Я вже втомилася на неї наймитувати, а під каблук чоловіка заганяти їй не дам. Зять ніяковіє, шкодує зарюмсану дружину, яка бігає по дому з ганчіркою.

А ще ми завжди щедро обдаровуємо зятя на свята, купуємо йому дорогі і хороші речі: від одягу до того, що він забажає за розумною ціною. Ми ж в курсі: якби дарували грошима, то вони б усі пішли на нашу доньку, вона точно його б обділила. Але і доньку намагаємося не ображати: для неї подарунок краще грошима, вона цього і не приховує, вже дуже передбачувана. Тільки вона ніколи і копійки не витратить з них на господарство і сім’ю, все на себе. Доводиться нам зі сватами купувати їм все в будинок – від каструль до фіранок. Чи сам зять зі своєї получки купує техніку в дім.

Комусь здасться, що я не люблю свою доньку. Ні, це не так, люблю, але звинувачую себе за ту слабкість, яку проявляла до доньки в її дитинстві і в підлітковому віці. Я боюся, що якщо зять покине наше ледащо і капризулю, то вона на все життя залишиться одна: такого, як її чоловік, вона більше ніде не знайде. Або знайде собі подібного: нестримного лінивця. Тому не судіть строго мене за моє одкровення і бережіть своїх хороших зятів, якщо ви не змогли належним чином виховати свою доньку. Або не балуйте її з малих років

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page