Бабуся.
– Нащо ти то купуєш і гроші тратиш. Щоб забрати потім з собою! – бабуся сухенькою рукою запаковує залишки чаювання і складає в мою сумку.
– Ба, я ж купила вам…
– Купила вона! Певно, гроші позичила чи в мами взяла і розкидаєшся на право і на ліво. Нічого не вмієте поцінувати і пристарати.
Отака моя бабуся. Все життя була такою. Заглянете у її квартиру, то ви одразу зрозумієте, що людина живе сама – все стареньке, підклеєне, турботливо складене в шафку. Вона нічого не викидає, бо ще згодиться, всякі часи бувають, от і настали “ті часи”, але хіба є зиск з того пожиттєвого бідування? Ну відклала бабуся купку грошей, але ж вони знецінилися за останні місяці, ну має трохи одягу складеного, але хіба і тому тепер щастя? Мабуть, таки мають рацію ті люди, які наполегливо радять жити сьогоднішнім днем.
Коли я була маленька, то мама мене часто залишала на бабусю, але вона ніколи не пекла мені пиріжки, не давала цукерки. Після випускного вона прийшла до нас і в сіренькій хустинці принесла чисті купюри – відкладала з пенсії, щоб допомогти мені з навчанням, бо треба ж було підмастити вступ, але ж часи вже не ті, самі ж розумієте. Звісно, батьки не взяли грошей і бабуся дуже образилася. Вона тоді чи не вперше обняла маму і щось їй шепотіла, але я того не чула. Мама потім плакала в ванній.
Отож, бабуся все відкладає на чорний день, тримає себе в чорному тілі і іншим не спускає марнування. Якось я прийшла до неї декілька днів поспіль в різних сукнях, то вона вичитала мамі, що вона мене розпещує, бо сукню треба мати на вихід і все.
Якось бабуся занедужала і треба було в лікарню чистий одяг, то вона так гордо заявила, що у неї все в шафі складене до лікаря. Так пишалася собою, що от передбачила, не те, що ми, розгублені. Пішла мама брати ту білизну, а вона затухла! Мама їй про це каже, що прати нема часу, то вона збігає і купить нову. Бабуся так образилася. Почала говорити, що вона не винна, що не доходять руки до всього, що їй важко вже справлятися. Дуже була пригнічена новою обновкою. Але після лікарні вона й далі взялася за своє – не просить про допомогу, відштовхує, коли приходиш допомогти, каже, що вона з усім справиться сама, бо все життя справлялася.
Мама боїться, що вона починає забувати деякі речі і прийдеться жити з нею, бо вона точно не переїде до мами з татом. Тому мене мама отак вже готує аби ми знайшли спільну мову і вчилися жити разом.
Думаю, що бабуся здогадується про мамин план, бо дала мені ключі від квартири, ще один. Може забула, що я маю?
Фото: ілюстративне.
