Чоловік вже рік як в Ізраїлі, а я з дітьми вдома. Звичайно, подруги мене відговорювали, мовляв, це ж рік цілий, він знайде собі там іншу жінку і почне життя з початку. Я тільки хмикала, бо не може мій Ромчик на когось іншого дивитися – та він мене ревнував чи не до кожного стовпа, а на роботу як піду – то чекає на мене під салоном і, боже збав, аби якийсь вдячний клієнт мені усміхнувся чи двері притримав, чи руку подав – одразу дується.
– Дівчата, він їде до мами – вона за ним пригледить, – впевнено казала я.
Але їхав він до своєї мами – я цього трохи не врахувала. Проте, я – красуня, двоє діток, ми добре разом жили, а заживемо ще краще – купимо машину, зробимо ремонт в квартирі, доньці через три роки поступати… Я мало його не випихала з України, бо вже й цілий ноутбук забила фото з інтер’єрами та меблями, які я хотіла б мати.
Перші місяці ми щодня переписувалися, зідзвонювалися, надсилали один одному фото. Я навіть пропустила той момент, коли ми стали говорити раз в тиждень – чоловік казав, що страшенно втомлюється і я не хотіла його навантажувати ще й своїми проблемами – мала захворіла, син пробив колесо в велосипеді, перегорів бойлер…
За цими всіма щоденними клопотами, я геть про Романа забула, для мене вже було обтяжливо говорити з ним і той нещасний раз в тиждень. Все зводилося до такого банального – що робили, скільки заробили, що їв чи добре спав.
Далі якось звернула увагу, що він почав виставляти фото не з роботи – такий задоволений, свіжий, усміхнений – не скажеш, що працює по 12 годин. Ось він в одному кафе, ось на пляжі, ось знову на відпочинку… Мені аж в очах потемніло – почала моніторити його сторінку, а там купа нових контактів, багато жінок, молодих жінок.
Я не стала чекати вихідних, а зателефонувала чоловікові, він якось ніяково підняв слухавку і чомусь стріляв очима по кутках. Я його прямо спитала, коли він планує додому, бо ми всі вже зачекалися.
– Рома, думаю, ти вже достатньо заробив грошей і пора додому, бо вже діти забули як ти виглядаєш.
На що, він мені відповів, що поки у нас війна – буде важко добиратися і взагалі, він нещодавно мусив віддати круглу сумму грошей, бо клієнту не сподобалася робота і вони за свій рахунок переробляли, та й він і так нам передає, тому ніякої великої суми грошей не має.
– Ти ж сама хотіла аби я багато заробив і приїхав, тому приїду тоді, коли вийде, – він ображено кинув слухавку.
Від свекрухи теж нічого путнього не вдалося дізнатися – вона повністю стала на бік чоловіка, мовляв, він тяжко працює, то має право відпочити, а я там сиджу на його грошах і ще й претензії висловлюю. Марно було казати, що у нас зараз космічні ціни на все, що діти ростуть і треба одяг, харчування, гаджети, що чомусь тече з батареї…
– Ти сама винна, – відрубала свекруха.
От тобі, Марусю, ремонт, машина та курорти – їж, не обхляпайся.
Автор: Ксеня Ропота
Фото: pexels
