Без рубрики
Знайти кохання допоміг син

– Вітаю, у вас хлопчик, три вісімсот. А який руденький! Як сонечко. Щасливим буде. Прикмета така є, – щебетала акушерка, кладучи Юлі на живіт маленьке тільце. Молода мама щасливо усміхалася. «Мій золотий», – ніжно прошепотіла. А щодо щастя… Крім яскравого чубчика, про нього нічого більше не свідчило.

Юрій Тихонович у двадцять вісім років захистив кандидатську дисертацію і очолив відділення урології. Попереду у нього була блискуча кар’єра. Його і у столичний інститут запрошували, і навіть в закордонну приватну клініку. Та він вирішив набратися досвіду у рідному місті.

Тим паче, що переймати його було у кого. У нього і батьки, і діди з бабусями – титуловані медики. У тридцять років він був ще неодруженим – все шукав собі рівню. Правда, іноді дозволяв необтяжливу інтрижку – діло ж молоде… Проявити поблажливість до почуттів медсестрички Юлечки сам Бог велів.

Вона просто не зводила з нього закоханих очей. Юрію Тихоновичу навіть не довелося до неї залицятися. Він просто сказав, що увечері зайде в гості. І по тому, як зашарілися Юлині щічки та загорілися очі, зрозумів, що у маленькій кімнатці гуртожитку на нього чекатиме і накритий стіл, і готова до всього юна дівчина. І не помилився.

Закохана Юля буквально літала. Їй хотілося на весь світ кричати, що найкращий, найрозумніший у світі лікар Юра вибрав її! І у них все буде, як у людей: весілля, гості… І народить вона йому двох діток: хлопчика, продовжувача лікарської династії, і красунечку-доньку.

Вона, звісно ж, помічала, що при людях Юра поводиться з нею підкреслено холодно, ніби вони ледве знайомі. Але списувала це на те, що не хотів, аби раніше часу у відділенні пліткували. От занесуть заяву в ЗАГС, тоді вже можна буде і за ручки на роботу ходити.

***

– Дитину визнаю. Більшого не чекай, – холодно сказав Юрій Тихонович. – Тисячі жінок з таких ситуацій виходять без наслідків. Я ж тобі нічого не обіцяв. У мене кар’єра. Та й батьки не про таку невістку мріяли. Навіщо створювати труднощі?

Юля сиділа, опустивши голову, і навіть плакати не могла. Це що, виходить, вона собі все придумала: і весілля, і сина з донькою? Раптом дівчина розпрямила плечі:

– Кажи, що хочеш, а дитину я залишу. Вона – від коханого чоловіка. Допомагатимеш – скажу дякую. А ні – сама на ноги поставлю. А ти не засмучуй батьків і шукай собі рівню.

І все-таки вона сподівалася, що він прийде їх із сином забрати з пологового. Побачить це маленьке руде диво – і його серце відтане. Все ж рідна кров.

Юра дійсно приїхав їх забрати машиною. Діловито роздав медсестрам квіти та шампанське, взяв з їхніх рук згорток. Потім підняв покривальце і здивовано звів брови:

– Боже, який він рудий! Весь у свого діда! А звати його як?

– Тихін. Раз схожий на діда, то на його честь і назвати треба, – несміливо мовила. Вона сподівалася, що Юрі це сподобається, але той лише зморщився. Вічно ця обридлива запопадливість!

Тим не менше, він знайшов Юлі житло, дав дитині своє прізвище, допомагав грішми і навіть зізнався батькам, що має дитину «на стороні». Ті з розумінням поставилися до рішення сина не одружуватися з «нерівнею», але внука захотіли побачити.

З першого погляду дід з бабою полюбили це голосисте руде диво. Їм дуже сподобалось, що Юля назвала його Тихоном, і тезка-дід запропонував навіть брати малого на вихідні. Так Тихін-молодший став частим гостем у домі свого батька. Юрі ж не дуже це подобалося.

Захотіла Юля народити – хай сама бавиться, навіщо в його сім’ю лізти? І як він має тепер привести в дім достойну жінку і пояснити їй, що то за малий іноді по дому гасає? Словом, маленький Тихін не викликав у нього ніяких батьківських почуттів. Швидше навіть дратував.

***

– Юро, мені потрібно лягти у лікарню, маю проблеми, а Тихона залишити ні з ким. Можна, він два тижні у тебе поживе? – благальним тоном запитала Юля. – Він слухняний, ти ж знаєш, особливих клопотів не завдасть.

– Ну, раз дуже треба, то, звичайно, заберу…

– Ой, дякую тобі дуже. Спати він любить у піжамі з літачками. Щодня перед садочком йому треба цукерочку дати, бо він не вельми хоче туди ходити, а ще ставить багато запитань, – затараторила Юля. Вона дуже сподівалася, що за час, поки лежатиме у лікарні, Юра зблизиться з малим і по-справжньому його полюбить.

…У неділю Тихін з дідом ходили у парк кататися на каруселях, потім малий допомагав бабусі пекти млинці – він їх змащував маслом і посипав цукром.

І як же радів, що у нього виходило! Юра робив вигляд, що читає газету, а сам спостерігав за своїми батьками і сином. І як він раніше не помічав, що поруч з Тихоном у мами розгладжуються зморщечки, а тато забуває про свій радикуліт? Вони ніби молодшають на десяток років! Серце стиснулося від теплих, невідомих досі почуттів, коли син підійшов до нього, сів на коліна, обняв і, мило заглядаючи в очі, спитав:

– А ти мені почитаєш?

Два тижні пролетіли непомітно. Юра зловив себе на думці, що тепер хоче вкладати малого спати щовечора, читати йому книжку, відповідати на його численні безглузді запитання. «А що мені у цьому заважає? – подумав чоловік. – Мама з татком вже давно натякали, що жінку треба вибирати не розумом, а серцем. А Юля, хоч і проста, але дуже добра. Та й сина мені якого народила!»

***

– А куди ми їдемо? – стривожено запитала Юля, коли Юра повернув не на ту дорогу, що веде до її квартири.

– Додому. Я тут подумав, що у нашого сина повинна бути нормальна сім’я. Ти не проти? – подивився пильно у вічі. Юля щасливо усміхнулася.

Марта ДИМИДІВСЬКА

Джерело

facebook