Олена та Ліля лежали в одній палаті – сестри й лютi вороги водночас. У матері душа боліла щоразу, коли навідувалася до своїх дівчат. Вони відверталися одна від одної, мовчали й плaкaли
Осіннє листя вигравало золотом. Бабине літо теплими променями пестило маленьку Софійку, яка тихенько посопувала у колясочці. “Вона так схожа на татка”, – ловила себе на думці Олена. Такий
– Ти мені дуже подобаєшся, – швидко заговорила – Галі нема, ніхто ні про що не здогадається. Якесь дивне відчуття охопило Надю. Вона зрозуміла, що при надії. Це, звісно, ускладнить її життя, та й з хати Галя вижене. Збігали місяці. Свою таємницю вона вже не могла приховувати, взялася пакувати речі
Петро все ніяк не міг дочекатися приїзду дружини. Нащо відпустив її на ті кляті буряки?! З дітьми не може дати ради, господарство величеньке, жіночих рук потребує. Все дивувався:
Колись ми жили дуже бідно, а мені, жінці при надії, захотілося червоної ікри, ну, ось до сліз захотілося, якщо не з’їм, то просто не витримаю, і чоловік на наступний день вручив мені заповітну баночку
Якось під час сварки з чоловіком, я заявила, що вимагаю розлучення. Чоловік мовчки розвернувся і пішов. А я сиділа спочатку шкодувала себе, потім вишукувала недоліки в коханому, щоб
Микола нинішній так тепло згадує дружину. Тодішньому ж Миколі здавалося, що вона, крім кухні й дітей (робота не рахувалася), нічого не бачить. Вічно в неї як не прання, то миття вікон, то чищення килимів. А з літа до осені кухня взагалі перетворювалася на консервний цех
Микола мив посуд. Три дні терпів, але вже ні чашки, ні тарілки чистої. Тож прийшовши з роботи, навіть не переодягався. Начепив фартух і взявся до роботи. Ще б
Після того несподіваного візиту Юля потрапила в лікарню. А тим часом Тетяна Михайлівна вдруге навідалася, щоби забрати від своїх внуків «усе, надбане її сином». Діти, обнявшись, стояли в куточку й дивилися, як їхня бабуся керує незнайомими дядьками, котрі виносили з квартири телевізор, музичний центр, кухонний комбайн, мікрохвильовку і навіть каструлі. Їх подарували Юлі на день народження колеги по роботі
Малюк у Юлиному лоні вперше порухався того дня, коли вона похoвала чоловіка і саме мила посуд після поминального обіду. Матір трьох дітей не могла сплутати ці тремтливо-лоскітні відчуття
Нарешті я отримала лист, від якого спалахнула щастям: коханий освідчився мені. Моя душа співала. Але жінка завжди залишається жінкою. Мені раптом спало на думку: як довго і наполегливо він боровся за своє перше кохання! І я захотіла, щоб він і мене добивався. Хоч трішечки, хоч недовго. Я ж добре знала його рішучість! У якомусь особливому емоційному стані я написала йому, що зустріла іншого… Відправила листа і почала чекати — була певна, що він одразу примчить
Емоції та спогади вилились у сповідь, яку хочу довірити вам, дорогі читачі. Зараз мені 57. І гріх скаржитись на долю. Бог не обділив мене: маю доброго чоловіка, трьох