Життєві історії
Чоловік вже рік як в Ізраїлі, а я з дітьми вдома. Звичайно, подруги мене відговорювали, мовляв, це ж рік цілий, він знайде собі там іншу жінку і почне
Ми з Ларисою дружимо зі школи, страшно уявити скільки саме років ми одна одній розказуємо найпотаємніше, ходимо на закупи та святкуємо свята. Дуже багато. Роки довіри, спогадів, радощів,
Три місяці у свекрухи… Аж мороз поза шкірою, як ми оте все пережили. Ми не придумали нічого іншого після повномасштабного вторгнення росії, як переїхати в село. Місто лякало
«Я вже все вирішила для себе, просто не знаю, як бути з дитиною», – молода мама тримає на колінах непосидюче маля. На вигляд дівчинці років зо два,
Знаєте, от дістало – чому я маю почуватися винною за своє щастя і всі мають жаліти дружину, бо її покинули? Я вважаю, що людина має бути сама щаслива
Бабуся. – Нащо ти то купуєш і гроші тратиш. Щоб забрати потім з собою! – бабуся сухенькою рукою запаковує залишки чаювання і складає в мою сумку. – Ба,
Моєю супутницею виявилась жінка років п’ятдесяти, з трохи зів’ялим обличчям. Втиснувшись на сидіння поруч зі мною, вона розстібнула ґудзики пальта на грудях, із пазухи вигулькнуло маленьке собача —
Андрій і Наталя виросли в одному місті, в сусідніх будинках. Навчалися в одному класі. В десятому, з метою профорієнтації, організувала якось їхній класний керівник екскурсію до міської друкарні.
Зараз пекла оце пиріг. Дістала основу із духовки, виклала все, що треба, засунула пиріг назад, пішла. За 10 хвилин приходжу, відкриваю духовку. Зависаю. Пирога немає. Сама ж вдома!
Людмила сама ростила дітей – чоловік пішов, коли народився молодший син, Ярослав, і лікарі одразу й безапеляційно заявили, що він у них буде, як зараз кажуть, «особливий». Чоловік