Служити мені випало в десантником. В армії не дозволяють мати зайве в кишенях, і я зашив молитву в підкладку гімнастерки біля лівого плеча.
Перший стрибок з парашутом.
Не забуду тієї миті, коли, провалившись у безодню повітряного простору, я смикнув кільце — і… парашут не розкрився.
Я смикнув кільце запасного парашута – він теж не розкрився.
Земля стрімко наближалася.
У ці лічені секунди я не міг, природно, дістати з гімнастерки мамину молитву і прочитати її. Тому я тільки хлопнув по тому місцю, де вона була зашита, і закричав: “Господи, врятуй мене!» У відповідь мені затріпотів парашут, що розкривався в ту мить.
Потім буде все: розпитування начальства і друзів, мамина радість і мамині сльози, але перш навіть, ніж я опустився на землю, я дав собі слово вступити до семінарії.
Згодом, закінчивши семінарію, я вступив до монастиря, тепер я ієромонах(повністю посвятив своє життя Богові,який дав його вдруге).
Збірник: “Просіть, і дано буде вам. Непридумані розповіді про чудесну допомогу Божу”.
Фото ілюстративне.
