Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Коли синам було 3 роки, ми відправили їх в садок, а я пішла працювати в маленький магазин у військовій частині, куди часто заходили солдати. Ось, в одного з них я закохалася. Мені подобалося те, що він такий, як я в молодості – його цікавила одна романтика. Дозрів план втекти разом з ним, коли він відслужив. Я продала квартиру і поклала гроші на свій рахунок – в принципі, чоловік про це знав, але був не в курсі моїх цілей

Якщо б ви знали, скільки я дров наламала в юності! Мій лист – справжня сповідь душі з проханням допомогти порадою. Сваріть мене, соромте – я цього заслуговую, сама все розумію, і все ж – прошу поставитися об’єктивно до моєї історії, у всіх же є свої “темні сторінки”! Не такі вже й темні як у мене, але все ж не без гріха, правда?! Всі від мене вже давно відвернулися, на всяких психологів грошей немає, то, можливо, незнайомі люди допоможуть мені порадою?!

Я була «молода та рання». Батьки на мене не звертали особливої ​​уваги – любили з’ясовувати стосунки між собою! У них там були ще тій гойдалки – то сходилися, то розходилися, в результаті вирішили завести мені маленького братика, щоб помиритися, коли мені було вже 13 років, але батько покинув сім’ю буквально через рік. Мама зайнялася вихованням брата, а я почала “погулювати” вже в 16 років. Моя поведінка заважало мамі виховувати мого братика, і я її розумію – що хорошого в тому, що дочка приходить серед ночі і врубує музику на всю гучність? Загалом, до 18 років я була виставлена за двері.

Я поїхала до бабусі – майже в село, ну точніше – в селище. Ми з нею жили в квартирі старого двоповерхового будинку. Бабуся добра, взяла мене на повне своє забезпечення: я не працювала, а вона мене годувала. Вона була медсестрою в районній лікарні, ходила в зміну, а я, щоб не нудьгувати, почала приводити місцеву гопоту під час бабусиного чергування. Бабуся не сварилася, просто просила прибирати за собою, щоб вона приходила в чисту квартиру. Під час чергової вечірки до нас додому зайшов хлопець, набагато старший за мене – він прийшов забирати свого молодшого брата, який добряче “повеселився”. Ось цей хлопець і став моїм майбутнім чоловіком.

Йому було 28 років, мені 19. Гарний, розумний, сильний, добрий, а я ось така – неотесане дівчисько, зате вперше закохалася по вуха. У селищі всі його відмовляли від зустрічей зі мною, але він не звертав уваги і через півроку ми з ним розписалися. Щоб народ не смакував наше весілля, вирішили святкувати в районному центрі в ресторані: я, чоловік, його мама і брат, моя бабуся і пара свідків. Усе! Я ще дуже ображалася, що у мене не таке весілля – гулянку хотіла на все село, а все скромно. Ну й добре, відгуляли, почали жити у чоловіка в окремій квартирі. Дуже скоро я стала матір’ю, Бог подарував мені одразу двох хлопчиків! Щастю чоловіка не було меж, а я злякалася – тепер я точно зв’язана по руках і ногах!

Спочатку мені допомагала бабуся, але невдовзі її не стало, квартиру на мене залишила. Коли синам було 3 роки, ми відправили їх в садок, а я пішла працювати в маленький магазин у військовій частині, куди часто заходили солдати. Ось, в одного з них я закохалася. Мені подобалося те, що він такий, як я в молодості – його цікавила одна романтика. Дозрів план втекти разом з ним, коли він відслужив. Я продала квартиру і поклала гроші на свій рахунок – в принципі, чоловік про це знав, але був не в курсі моїх цілей. А в один з прекрасних днів, я залишила чоловікові докладну записку – що й до чого, сіла з моїм солдатом в поїзд і поїхали за тисячу кілометрів. Чоловік мені дзвонив, я плакала, але сказала, щоб він нормально ростив дітей і подавав на розлучення, тому що я не повернуся!

У мого солдата була своя кімната в гуртожитку, ми жили там, ось там і прогуляла я всі свої гроші за рік. А потім я йому набридла, і він мене покинув. Я обережно зателефонувала чоловікові, щоб дізнатися обстановку. Він холодно відповів, щоб я поставила печатку в паспорті про розлучення і більше їх не турбувала з синами – вони мене забули. Через це я пустилася берега, як то кажуть: жила де попало, навіть згадувати і писати про це не хочу! Дуже часто замислювалася – як же мені все повернути назад, але боялася навіть подзвонити. Так минуло вже сім років.

Зараз я нарешті розпочила нормальне життя, орендую квартиру наполовину з колегою (напарниця в магазині), і страшенно хочу повернутися до чоловіка з синами. Я дзвонила не так давно  до свекрухи, вона сухо сказала, що у них все нормально і просила не дзвонити. Пробувала зв’язатися з мамою – майже що те ж саме, я її не цікавлю. У соціальних мережах я не знаходжу чоловіка (він таке не любить), бачу тільки його друзів, але вони мене вносять в чорний список. Ось такі у мене справи. Що ж мені робити?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page