Життєві історії
Одного вечора сталося диво! Сусідка Надія принесла борг 1000 гривень, який не могла віддати два роки. Надія працювала двірничкою в лікарні, жила з розлученою донькою та онукою

Люся була далеко не пір’їнка. Їй було тридцять років і вона важила 120 кг. Напевно, у неї була якась проблема, порушення обміну речовин або ще щось. Люся жила в глухому, богом забутому, містечку. На обстеження їхати до фахівців вкрай далеко і дорого.

Люся працювала нянькою в дитячому садку і отримувала дуже скромну винагороду за свою сумлінну працю.

Жила вона в старому восьмиквартирному будинку. Матері не стало два роки тому. Батька вона не пам’ятала, він поїхав від них давним-давно.

У домі були холодна вода, злив та пічне опалення. Піч взимку з’їдала дві машини дров, а скільки ті дрова коштували!

Одного вечора сталося диво! Сусідка Надія принесла борг 1000 гривень, який не могла віддати два роки. Надія працювала двірничкою в лікарні, жила з розлученою донькою та онукою.

– Іноземці до нас приїхали. Я підмітала вулицю, до мене підійшов один і запропонував заробити 8 тисяч. Словом, їм документи треба швидше отримати, вони їздять по глушині і шукають наречених, типу, одружуються. Ось вчора я заміж вийшла. Не знаю, як вони домовилися в РАЦСі, але розписали нас відразу.

Їм ще нареченої потрібні. Свєтка моя погодилася, гроші не зайві, хоч пуховик собі на зиму купить. А ти не хочеш? Мій “чоловік” зараз сидить у мене для годиться, як стемніє піде. “

Люся подумала і погодилася. По справжньому заміж вона, швидше за все, ніколи не вийде, женихів не було і не намічалися в майбутньому, нехай буде хоч такий шлюб. До того, ж гроші потрібні, хоч шпалери поклеїти, а то старі вже зовсім вицвіли і порвалися.

На другий день сусідка привела до неї кандидата в чоловіки. Високий, худорлявий юнак.

— Господи, він же зовсім молодий, — здивувалася Люся.

— Мені вже двадцять два роки, — уточнив свій вік потенційний наречений.

— Мій на п’ятнадцять років молодший, а у вас всього вісім років різниця, — заспокоїла її сусідка.

Відразу зареєструвати шлюб не вийшло, може в РАЦСі не хотіли ризикувати, визначили термін очікування в один місяць.

Іноземці поїхали, їм треба було працювати. Рахмат, так звали Люсиного нареченого, попросив її телефон, сумно одному в чужому місті.

Він став дзвонити щовечора, і Люсі цікаво було з ним спілкуватися. Вони говорили про все, і за цей місяць добре пізнали одне-одного.

Пройшов місяць Рахмат приїхав і молоді вирушили в РАЦС. Люся вбралася в свою улюблену сріблясту сукню. Свідками були земляки Рахмата. Розписали їх швидко.

Рахмат пішов проводжати Люсю, зайшли до неї, Рахмат віддав Люсі обіцяні гроші, а потім дістав оксамитову коробочку із золотим ланцюжком,

– Це тобі подарунок, хотів каблучку купити, але не знаю розміру. Я хочу, щоб ти насправді стала моєю дружиною, я тебе покохав по справжньому. Ти добра, як моя мама. Моєї матері вже немає серед нас, вона була другою дружиною у батька. Я хочу залишитися тут з тобою. –

На другий день Рахмат поїхав. Вони з земляками працювали в столиці. Він часто приїжджав, а коли з’явився перший син, Рахмат купив стару “Газель” став займатися перевезеннями і перестав їхати з дому.

Зараз у них вже два сина, старший навчається у другому класі. Хлопчаки красиві і слухняні. Чоловік працьовитий, любить дружину і дітей.

Забула найголовніше, Люся схудла і погарнішала, заміжжя пішло їй на користь і різниця у віці у них зовсім непомітна!

Автор: Прості люди.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page