– Подруга дзвонила, ми з нею разом при надії ходили, в нашій консультації познайомилися! – розповідає двадцятисемирічна Анастасія. – Теж дитинку у світ два тижні тому привела. Так їй чоловік за дитину машину подарував! Причому, чоловік теж не олігарх у неї, вони звичайна середня сім’я, як і ми. Але він дружині дякує і на руках носить, спасибі говорить за дочку! А мені мій заявив: а що, дитину у світ привести, це прямо аж заслуга якась? Це звичайна справа. Всі жінки на таке здатні, тут нічого надзвичайного.
Анастасія з чоловіком в шлюбі п’ять років, прожили душа в душу, три тижні тому у них довгоочікуваний син з’явився. Дитину хотіли обидва, але чоловік – спокійніше, чи що. Настя ж прямо марила ідеєю стати матір’ю.
Обом довелося непросто: Настя постійно на збереженні, чоловік оплачував найкращі умови, консультації, плюс вечорами після роботи летів до неї в стаціонар.
І ось нарешті час настав, Звичайно ж в хороших умовах, платно, разом, в індивідуальній палаті, метушня, привітання, виписка додому і… Казка скінчилась, почались будні.
Чоловік тепер зовсім, здається Насті, не приділяє їй уваги. Йому більше не цікаво, де там у Насті кольнуло, де потягнуло, де напружилося. Спина німіє? Це з незвички, пройде, тобі он крісло для годування зручне купили, пройде. Голова? теж буває після появи малюка.
І взагалі, чоловік втомився вже слухати нескінченні скарги дружини на здоров’я.
– Міг би хоч спасибі сказати! – засмучується Настя. – За дитину! Іншим геть чоловіки подарунки дарують, на асфальті пишуть – спасибі, мовляв, за сина, за дочку. Мені ж подарунків виходить не треба? Навіть подякувати складно? Він же бачив, як не просто дитина у світ приходить. та інші жінку після такого на руках носять, а тут на роботі цілий день, а я з дитиною дома одна постійно.
– А що такого? – щиро не розуміє чоловік. – Привела у світ дитину? Так це роблять всі. Подумаєш! Пам’ятник тобі тепер поставити? Я теж не сидів весь цей час, якщо ти пам’ятаєш. І працював, і по дому все робив. І зараз я роблю для дитини не менше твого. Свою – батьківську функцію я виконую, сім’ю забезпечую. Малюкові зараз мати потрібна. Яка складність – погодувати та переодягнути? Ти, між іншим, хотіла дитину. Ти що, не знала, що так буде?
– Здорова дитина, радуйся! – каже їй мама. – Чого ти від чоловіка хочеш? Чого ти йому сіру речовину промиваєш? Та йому пам’ятник треба ставити, всі твої примхи виконує.
Але Насті здається, що все якось не так. Ось ніби і по дому чоловік допомагає, коли є можливість, і за покупками ходить, і їжу ввечері приготує сам. І дитина спокійно, спить та їсть.
Але Насті не вистачає ось саме цього обожнювання від нього, адже вона подарувала йому сина, спадкоємця.
Якби він дякував, Насті було б легше. Але він щиро не зрозуміє, за що повинен бути вдячний. І тепер уже принципово не говорить спасибі – мовляв, дурниці все це каприз, і нічого потурати.
Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
