Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Вона випадково наступила на ногу похмурого чоловіка в метро. На його зауваження вона не залементувала, як зазвичай, з ображеним виглядом: «Ой, якщо вже ви такий пан, то їдьте на таксі!», – а посміхнулася: – Не гнівайтесь на мене, будь ласка, мені нема за що триматися, якщо хочете – наступіть мені теж на ногу і будемо квити

Одного разу в квартирі у молодої жінки розцвів кактус. До цього він 4 роки стояв на підвіконні, ні разу не цвів і раптом такий сюрприз. “Дивно, що мене вважають злою й бездушною, – подумала жінка. Це все неправда, у бездушних і злих кактуси не цвітуть”.

В приємних роздумах про квітучий кактус вона випадково наступила на ногу похмурого чоловіка в метро. На його зауваження вона не залементувала, як зазвичай, з ображеним виглядом: «Ой, якщо вже ви такий пан, то їдьте на таксі!», – а посміхнулася: – Не гнівайтесь на мене, будь ласка, мені нема за що триматися, якщо хочете – наступіть мені теж на ногу і будемо квити.

Похмурий чоловік вирішив не озвучувати те, що збирався сказати з цього приводу. Потім вийшов на своїй станції і, купуючи газету, замість того, щоб “відвісити” продавчині, що заплуталася з підрахунком здачі, сказав їй:

– Нічого страшного, перерахуйте ще раз, я теж ранками не сильний в математиці.

Продавчиня віддала безкоштовно два журнали і цілий стос старих газет пенсіонеру – постійному покупцю, який дуже любив читати пресу, але купував кожен день тільки одну газету, найдешевшу.

Задоволений старий пішов додому і зустрівши сусідку з верхнього поверху, не влаштував їй щоденний концерт на тему: «ваша дитина як слон тупотить по квартирі і заважає відпочивати, виховувати треба краще», подивився і здивувався:

– Як донька ваша підросла. Ніяк не збагну, на кого схожа більше на вас чи на батька, але точно красунею буде.

Сусідка прийшла на роботу в реєстратуру і не стала обурюватися на безглузду бабку, що записалася на прийом до лікаря на вчорашній день, а прийшла сьогодні, а вимовила:

– Та нічого, не турбуйтеся, я теж іноді забуваю свої справи. Ви посидьте хвилинку, а я уточню у лікаря, раптом він зможе вас прийняти.

Бабка, потрапивши на прийом, не стала вимагати виписати їй щось “дієве, але недороге”, що може миттєво допомогти позбутися всіх проблем, погрожуючи в разі відмови написати скаргу в усі інстанції аж до Страсбурзького суду з прав людини, а зітхнула і сказала:

– Я ж не зовсім ще з розуму вижила, розумію, що старість не лікується, але ви мене, докторе, вибачте, що ходжу до вас постійно як на роботу.

А доктор, прямуючи ввечері додому, раптом згадав бабцю. Він подумав, що життя в його звичній метушні летить повз, і, піддавшись раптовому пориву, зупинився біля найближчого супермаркету, купив букет квітів, торт з кремовими трояндами і поїхав зовсім в інший бік. Під’їхав до будинку, піднявся на третій поверх і постукав у двері.

– Я тут подумав, ну навіщо ми все лсперечаємося, немов діти. Життя таке коротке. Можна я ввійду?

– Звичайно заходь, – відповіла жінка. А у мене новина. Ти тільки уяви, я сьогодні прокинулася, дивлюся на віконце, а у мене кактус розцвів. Бачиш?

Автор – Наталя Bолністая.

Фото – ілюстративне.

You cannot copy content of this page