Моєму чоловікові 34 роки, при зрості 181 см він важить 114 кг. До речі, я такого його і зустріла 5 років тому: пухленького і рожевощокого, хоча він раніше навіть плотніший був. Чесно кажучи, такі чоловіки зовсім не в моєму смаку, навіть якщо є трохи зайвої ваги, але цей пончик зачарував мене своєю харизмою. Та й заробляє непогано. Я знала наперед, що зможу з нього зробити красивого чоловіка: спорт і дієта допоможе. Але все виявилося не так-то просто.
Коли я вперше прийшла до них у дім, я відразу оцінила там обстановку: у сім’ї культ їжі. У сестри чоловіка (тоді ще – нареченого), був день народження. Як мені сказав чоловік: «Нічого особливого не буде – святкуємо тихо в сімейному колі і подружка сестри прийде». Я прийшла до них в гості і отетеріла: стіл накритий як на весілля для 100 гостей: холодець, піца, купа салатів з майонезом, смажена курка, сила-силенна випічки і солодощів. Я ще подумала: навіщо таке марнотратство, нас всього шестеро людей, куди це потім викидати?
Я помилялася! Зі столу зміталося все, що там лежало! Батьки чоловіка дуже огрядні люди. Вони і працюють з їжею: свекор начальствує на продовольчому складі, а свекруха кухарка в ресторані. Сестра чоловіка не те, щоб має зайву вагу, але й тендітною її теж не назвати складно. Сидять всі, навертають, тільки ложки стукають. Самі наминали і мене намагаються нагодувати: «Ти ж така худенька». А я не можу, мені недобре від вигляду всього цього калорійного і жирного. Як так можна?
Ну і розмови у них відповідні – тільки про їжу. Коли ми з нареченим подали заяву, у свекрухи тільки і настанов було: як на майбутнє годувати її синочка. Писала мені рецепти, пояснювала – як готувати тощо. Я кивала головою, брала ці листочки і викидала. Ми все одно вже тоді жили разом, і я вже знала свій план: буду потроху відучувати його від цього всього. У салати замість майонезу почала додавати сметану чи оливкову олію, та й робила їх з овочів, а не як його мама – «Олів’є» через день. А та порції зменшила.
Коли ми одружилися, я все ж вмовила чоловіка сісти на строгу дієту: мовляв, нам треба готуватися до появи дитини, потрібні здорові діти. Він мене послухався, я все ж старша за нього на два роки, авторитет! Терпів два місяці, поки я не дізналася, що при надії. Потім знову розслабився, особливо з «нічним під’їданням»: лазив в темряві по холодильнику, скорочував запаси. Я його весь час критикувала – все без толку. На роботі купував в буфеті булочки і пиріжки і знову набирав вагу! Я раділа, що тоді ми хоча б жили далеко від його батьків.
Але коли появилася донечка, нам треба було з’їжджати з орендованої квартири і брати вже щось своє. І звичайно ж, за рекомендаціями всієї рідні чоловіка ми взяли квартиру в новобудові – в 10-ти хвилинах ходьби від дому його батьків! І почалося! Я саджу чоловіка на дієту, він їсть салати, легкий суп-пюре, а потім біжить до матусі навертати то борщ, то пельмені, то холодець зі своїм улюбленим «Олів’є». Свекруха над ним ледь не плаче: «Бідного мого синочка не годують! Невістка така-сяка його броколі загодувала!».
Ок! Тягну чоловіка в тренажерний зал. Покрутив педалі, побігав по доріжці – за бік схопився! Дзвонить його матусенька: «Ти що, хочеш, щоб у твого чоловіка щось сталося?». Я кажу: «Ви самі його вже до цього довели своєю їжею – у нього вже все жиром запливло! Між іншим, живучи зі мною, він кинув згубну звичку і не димить вже, як паровозик, і випивки у нас вдома не буває, крім чогось легкого на Новий Рік, хоч би за це вдячні були! Здоровий ваш син був би, якби не ваші борщі з пельменями! Перестаньте його годувати!». Загалом, лаємося в пух і прах останнім часом.
Я чоловікові кажу: «Ось ми з тобою живемо в принципі непогано, а сварки у нас тільки через твій невгамовний апетит! Невже так важко змінити своє життя, не думати про смажене і солодке? Що ти перестав закидати в себе всякий непотріб? ». Обіцяє себе змінити, але я впевнена, що він потайки бігає до матусі: за місяць жодного кіло не скинуто, хоч він клянеться, що їсть тільки мою корисну їжу. Не знаю, вже обстановка на межі розлучення, дуже стелепана я. Він став мені вже останнім часом мов нерідний – і через відсутність сили волі, і через свої брехні. Не знаю, як ми далі будемо жити, не можу більше.
Фото ілюстративне.
