Кум зачастив до мене, поки кума стала біженкою в Італії
Ми з Іваном та Марією куми здавна, вже мої діти одружені, та й ми вже кумуватися перестали. А коли я овдовіла, то Марія з такою гримасою відпускала до
Я з колишнім дружу, не з тих жінок, які будуть губи дути та свердлити поглядом, проте після останнього виїзду на природу він чомусь на мене злиться
Ми з Олексієм зустрічалися рік, але далі він знайшов собі іншу – таку, що губи малює і гарно виглядає в облягаю чому платті. Куди мені. У нас велика
Мій Василь не дав мені й слова сказати – полетів. І почалося – пахтиться, причісується перед дзеркалом, бо має прийти сусідка, а мене знаєте, чорти хапають
Все почалося з того, що в двері подзвонили і на порозі зявилася ефектна дівчина в коротких шортах. Хотіла вона не мало, ні багато – допомогти щось там прикрутити
Моя чергова волонтерська поїздка ледь не закінчилася арештом
Наша команда почала волонтерити з перших днів війни. Спочатку допомагали переселенцям, а згодом почали возити допомогу на передову. Я добре пам’ятаю ті перші поїздки, десятки, якщо не сотні
Я розповіла подрузі, що бачила її чоловіка з іншою, а тепер вона не хоче зі мною знатися
Ми з Лідою дружимо давно, ще з університету. Не втрачали зв’язок і тоді, коли вийшли заміж та з’явилися діти – виділяли час аби разом погуляти та попліткувати, походити
Не знаю, що було гидкіше – дізнатися про зраду чоловіка чи почути слова мами
Чоловік мені зрадив. Це було для мене таким шоком, що я спочатку не вірила, потім думала, що на нього наговорюють, а потім і сама зрозуміла, що це правда.
«Які у тебе, Марто, хризантеми, жовті і великі – дай мені посадити» – і так ті квіти сусідка й забрала
Добра Марта жінка, і росте за нею всяке дерево, квітка і городина, бо добі руки садять, полять, поливають. Найбільше в квітах кохається – тут і троянди, лілії, тюльпани,
«Після мене так волосся росте!», – після такої фрази мені хочеться втекти з перукарського крісла і ось чому
Чи зауважували ви, що коли перукарка вам каже: «Після мене так волосся росте…» – воно не росте! Воно, ніби, стає на місці і чекає, коли його «розчаклуюють». Я
І най не кажуть, що біда, – говорить Параска Василівна, – то колись була біда – сумки руки обривали та ще й несли до поїзда, а тепер дивися – яблука мої їм квасні!
Парасці Василівні вже під 70 і її пошерхлі руки зараз облущують горіхи. Скільки роботи переробила, скільки здоров’я вклала в свою господарку, а тепер вже геть сили нема. –
Я втікала до Італії від війни, бо знала, що там живе моя найкраща подруга дитинства в самісінькому Мілані, а подруга буде мені гідом…
Моя подруга дитинства вже кілька років за кордоном, проте я завжди її вітаю зі святами, а день народження – це обов’язково. Вона чомусь таких звичок не має і